Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 24 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча пʼятсот тридцять четвертий
Скоріше б вже пройшло те девʼяте травня. Гидко дивитися вже на ті некрофільські заходи в пілотках по всьому світу і слухати істерики плєшивого і наближених до тіла царя щодо ударів по центрах прийняття рішень. Вісімдесят один рік вже пройшов, а вони все заспокоїтися не можуть.
День одна тисяча пʼятсот тридцять пʼятий
Я достаю із широкіх штанін… не паспорт, а корисного діда, який заявляє про перемир’я. Коли Московія не здатна сама вирішити проблему, то звично біжать по допомогу до американців, з якими по телевізору воюють так, що аж гай шумить. Так було під час другої світової, коли їм навіть ґудзики на форму з Америки надсилали. Так було з ніжками Буша в девʼяностих, коли їсти не було чого. Так і тепер, коли парад на мацквє проводити сцикотно. І лише плєбс досі натягує пілотки і вірить, що всі заздрять їхній величі. Фу блін.
День одна тисяча пʼятсот тридцять шостий
З огляду на те, що коїться не лише на болотах, а й по всьому світу, куди долізла нога рашистів, девʼяте травня можна офіційно визнавати днем загострення психічних хвороб. Це якась демонстрація людської тупості помножена на манію величі. Гидко дивитися на московитів, ще гірше - на ту нечисть, що в Україні повилазила. І да, мої діди теж воювали, але щось не памʼятаю, щоб вони в пілотки з георгіївськими стрічками на всю грудь виряджалися і горланили «можем павтаріть».
День одна тисяча пʼятсот тридцять сьомий
Як же ж ті діди не хочуть від корита відповзати. Плєшивий вже з останніх сил тягне той нафталін звідусіль. Зараз знову шредера згадав. Вісімдесят два роки дідугану - вже треба вимолювати гріхи перед відправкою на той світ, а воно все вирішувати долю світу прагне. Я на це все дивлюся - так враження, що вся ця падаль поки не повиздихає, не буде ані миру, ані спокою. Шкода лише, що в очікуванні природного очищення молодь гине у війнах, які дідугани розвʼязують.
День одна тисяча пʼятсот тридцять восьмий
Тепер, мабуть, будемо мусолити тему так званого аеропортового перемирʼя. Не дуже уявляю як то моє бути. Як з парадом? Ми надаємо їм змогу літати без перешкод, а вони продовжують нас обстрілювати? Мені здається, що саме так працювало так зване перемирʼя останні три дні. І не дуже уявляю хто наважиться користуватися аеропортами в Україні під чесне слово від Московії.
День одна тисяча пʼятсот тридцять девʼятий
В нас щодня гинуть люди, щодня десятки а то й сотні людей дістають поранення. Але неможливо звикнути до того, що страждають діти. В Кривому Розі від влучання шахеда у приватний будинок постраждала девʼяти місячна дівчинка - залишилася без ніжки. Наразі вартість одного шахеда по мінімуму оцінюється в сорок тисяч доларів (це якщо збирали на московіі). Що має бути в голові у людей, які викидають сорок тисяч доларів, щоб скалічити немовля? До чого вони мають докотитися, щоб всесвіт все ж таки вирішив, що ця погань просто не має існувати?
День одна тисяча пʼятсот сороковий
Кончені вже майже добу кошмарять всю Україну затяжною комбінованою атакою. Київщина, Житомирщина, Хмельниччина, Рівненщина, Волинь, Івано-Франківщина, Львівщина, Тернопільщина, Закарпаття і я вже мовчу про Схід і Південь. Всюди є прильоти, є загиблі і поранені. Мені пощастило мати рідних, друзів і знайомих по всій країні , тож все болить однаково. Просто сподіваюся, що у вас все гаразд. Бережіть себе і своїх близьких!
