Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 24 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча пʼятсот шістдесят девʼятий
У перший офіційний День СБС ЗСУ Роберт Мадяр Бровді заявив, що тимчасово окупований Крим незабаром буде повністю ізольований. В мережі вже ширяться відео з панічними настроями московитів, що понаїжджали до Криму, а зараз дивуються, що пального немає, продуктів немає і за всім потрібно вистоювати довжелезні черги. Ну ви ж так ностальгуєте за сересере. А там за всім потрібно було чергу вистояти. Велкам, що називається, у хелл, до якого так прагнули попасти. Одна дамочка на камеру розповідала, як вже збирається виїжджати з Криму, поки ще міст не підірвали. Правильно мислить - беріть приклад.
День одна тисяча пʼятсот сімдесятий
В Литві розпочато будівництво перших модульних укриттів на вулицях міст. Готуються до МОЖЛИВОЇ війни. На моїй вулиці кладуть нову бруківку. На пʼятий рік війни, Карл. І зносять магазини, які тут стояли десятиліттями. Ті, в які ми ходили купити хоч щось, щоб підтримати українських підприємців. На днях бачила відео, де учасник однієї з мобільних груп озвучував те, що в Києві кладуть бруківку і одночасно кладуть на потреби МБ, яким не вистачає оптики і всього іншого для захисту міста від атак. Каже, беріть ту бруківку і збивайте ті шахеди нею. Не знаю як в шахеди, але Янукович, наприклад, міг би розказати кому в голову може та бруківка прилетіти, якщо людей доведуть. І да, біля мене укриттів немає. До найближчого метро 17 хвилин швидким кроком. Вночі при обстрілах просто віримо в ППО.
День одна тисяча пʼятсот сімдесят перший
Слідом за бавовною, мацква і пітєр познайомилися з обмеженнями на пальне. По великому рахунку, мені чхати на московитів і їхні проблеми, але ж як приємно, що вони на власній шкурі почали відчувати війну. Звичайно ж, це в жодне порівняння не йде з тим, що переживають щодня українці. Але хоч щось краще, ніж їхнє переконання у цілковитій безкарності.
День одна тисяча пʼятсот сімдесят другий
а інформацією Атеш, керівництво залишків чорноморського флоту московіі активно залишають тимчасово окупований Крим, вивозять свої сімʼї і за можливості позбуваються майна, яке не можливо вивезти. Прасчай радная гавань, як вони співали в якійсь там пісеньці. А могли б по-хорошому просто сидіти в своєму Севастополі, який їм Янукович підніс на блюдечці аж до 2042 року. Але ж ні, вирішили, що вони друга армія світу. А по суті друга армія світу відгребла від України, а перша від Ірану. О темпора, о морес, як то кажуть.
День одна тисяча пʼятсот сімдесят третій
Київ, Дніпро, Харків - основні напрямки нічного удару по Україні. За одну ніч в Києві кончені пошкодили Успенській собор Києво-Печерськоі лаври, Мистецький арсенал, палац «Україна», двадцять шість житлових будинків, академію, дитячий садочок, спалили колекцію зі ста тисяч костюмів Національної кіностудії імені Довженка. В Дніпрі - Будинок органної та камерної музики. В Харкові сьогодні пошкодили Художній музей і вбили тварин у зоопарку. А потім відзвітували перед своєю бидломасою, ніби вразили обʼєкти оборонно-військового комплексу. Хоча їхнім бидлостанцям все одно, що нищити - це ж вся суть їхньої великої псевдокультури: прийти, знищити і сказати, що так було завжди. Але доносити всі ці злочини до світу ми маємо і памʼятати про це маємо. Співчуття сімʼям загиблих під час сьогоднішньої жахливої атаки. Сил і швидкого одужання пораненим.
День одна тисяча пʼятсот сімдесят четвертий
Чергова непоправна втрата у 7-мій бригаді тактичної авіації, що базується в Старокостянтинові. Розбився бомбардувальник СУ-24 і, на жаль, обидва пілоти загинули. З перших днів повномасштабного вторгнення бригада стоїть на захисті України і несе втрати. Сьогодні ще одна. Кажуть, пілоти не вмирають, вони йдуть у вічний політ і назавжди лишаються у небі. Сьогодні небесного війська побільшало. Щирі співчуття сімʼям загиблих.
День одна тисяча пʼятсот сімдесят пʼятий
Здається, маємо політичне зелене світло щодо надання Україні ліцензій на виробництво іноземних систем ППО і далекобійних засобів ураження. Поки що йдеться лише про політичне рішення та намір і однозначно буде ще певний процес, який передуватиме наданню цих ліцензій, але перший крок зроблено. Виробляти зброю самим і чекати на поставки з інших країн - це абсолютно різні речі. І це однозначно зменшило б ризик залежності від політичних гойдалок всередині країн-партнерів. Тож сподіваймося, що політичні рішення якомога швидше трансформуються у практичні кроки.
