Дмитро Котик: «Талант визріває усе життя. Так у всьому, що здатна зробити людина»

 Дмитро Котик разом з дружиною Ольгою більше дванадцяти років займаються художнім розписом та декоративним оздобленням, проте журналісти Starcon.city зустрілися з ним уперше. А коли Дмитро показав їм свої роботи, були вражені, що такі люди живуть не де-ін-де, а поряд з нами, у Старокостянтинові.

У редакцію сайту, де відбулася розмова з Дмитром, він приніс лише невелику кількість творчого доробку: розписаний посуд, мотрійок — з російської матрешка.

До речі, Дмитро Котик каже, що мотрійка не є винаходом росіян.

— Це витвір слов’янських народів, а запозичена ідея з Китаю,- відразу розповідає Дмитро.

Усі роботи виготовлені у різних стилях та розписані за різними мотивами — біблейських легенд, української сім’ї, козацтва, народностей. Є смішні персонажі з мультфільмів та казок. У кожному доробку — різна кількість мотрійок, різні розміри та свій посил. 

Ось кумедний лікар із медсестрами, а ще є веселі євреї, персонажі мультика «Щас спою», українська сім'я від великого господаря до маленької киці.

Розміри виробів можуть бути від трьох міліметрів до півметра. 

Дмитру — 39 років. Він народився у Києві, а у Старокостянтинів потрапив ще у дитинстві, бо його батько був військовим. Навчався у п'ятій школі, а згодом — у гімназії, служив в армії. 

Дмитро зізнається, що мав можливість здобути військовий фах.

—Але я вибрав для себе інший шлях. Пішов навчатися до Грицівського вищого художньо-професійного училища, де здобув спеціальність художника— оформлювача та дизайнера. Але справжній поштовх до розвитку мені дали професійні майстри. Дивився на їхні роботи і думав: а я сам так зможу? — розповідає майстер.

Був час, коли Дмитро займався оздобленням храмів іконописом, працював з іконостасами. Довелося попрацювати і у київський фірмі «Український сувенір».

Але згодом Дмитро Миколайович разом з дружиною Ольгою Олександрівною вирішили розвивались у художньому промислі самостійно. Аби представити свої роботи, вони брали участь у виставках Старокостянтинова та Хмельницького. 

А сьогодні Котики мають своїх постійних клієнтів. Їхні вироби розходяться по всій Україні. Їх замовляють для дітей, людей різних професій та захоплень, заради цікавого сюрпризу і як цінний дарунок. Ціна виробів різна —  від 200 гривень і до двох тисяч. Хоча можна придбати і брелок ручної роботи за 30 гривень.

— В основному свої вироби виготовляємо на замовлення. Наші мотрівки та інші роботи знаходяться в приватних колекціях в Україні та за кордоном, — каже Дмитро.

А що ж дає поштовх для творчості і чи присутні у його праці такі поняття як натхнення і навпаки апатія до роботи? На це запитання майстер відповідає з посмішкою:

— Сама душа кличе нас до того, чим ми маємо займатися і що можемо зробити.

Натхнення для роботи є постійно, потрібен лише настрій. А досвід, він приходить з роками, просто набивається рука. Талант визріває усе життя. Так в усьому, чим не займалась би людина. І, звичайно, бувають моменти, коли про  той настрій й подумати ніколи. Потрібно просто у задані строки виконати замовлення, — посміхається майстер.

Донька Котиків Валерія, учениця 2-го класу гімназії, уже допомагає батькам, та окрім розпису має ще одне захоплення — танці і відвідує гурток малювання. Помічником Дмитра є і син Владислав, дев'ятикласник гімназії. 

Дмитро Котик каже, що разом з дружиною вони виготовили уже більше 10 000 виробів. Проте майстер скромно говорить про те, що в Україні є багато талановитих майстрів такого напрямку — Світлана Коцар, Валентина Богінська, Оксана Веремчук, Ірина Гуловська. 

А подружжя Котиків працює в основному за петриківським розписом. Ескізи робить дружина Ольга, яка, окрім всього, ще й майстер писанкарства.
У роботі використовують темпера, гуаш, але найчастіше — це акрилові фарби. Зверху вироби покриваються трьома шарами лаку. 

Наразі подружжя Котиків шукають молодих художників, бо хочуть поділитися тим, що уміють і навчати своєму ремеслу інших.

Дмитро Котик каже, що має мрію. Хоче аби у Старокостянтинові працювало містечко майстрів.

— Це б покращило імідж і туристичну привабливість Старокостянтинова. Я вірю, що разом з реставрацією архітектурних, історичних пам’яток міста, завдяки його талановитим людям, Старокостянтинів набуде нового вигляду та статусу.

Фото з власного архіву родини Котиків та Василя Дацюка