«Ніхто з весілля не втікав». Марія Мартинюк про шлюбні церемонії, емоції та гардероб у робочій шафі

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 10.04.2019 09:10
  • 0

«Тут усе починається, тут і закінчується», — цю фразу зазвичай кажуть про установу, яку ми асоціюємо лише з шлюбними церемоніями, обручками та поцілунком наречених. Про романтику такої роботи думала у свій час і юрист Марія Мартинюк, котра, почувши про конкурс на посаду начальника у Старокостянтинівський ДРАЦС, уявила як вона у довгій святковій сукні виголошує напутні промови нареченим.

Марія пройшла той конкурс, та стала начальником Старокостянтинівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану. І швидко зрозуміла: робота у цій установі — набагато більше ніж проведення весільних церемоній. Журналісти Starkon. city прийшли до керівника відділу державної реєстрації актів цивільного стану, аби дізнатися більше.

Марія Мартинюк зустрічає нас у кабінеті. Тут немає шлюбних атрибутів та романтики. Це типовий кабінет юриста з кіпою кодексів, законів та ділової документації. 

Професія юриста не стала для Марії випадковою. Спочатку вона закінчила юридичний технікум, а згодом — Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого у  Харкові.

— Закінчуючи академію, я уявляла себе адвокатом, юристом, на сам кінець працівником поліції, але ніяк не пов’язувала своє майбутнє з роботою у ДРАЦСі. А ось мій батько, мабуть, бачив мене прокурором, — розповідає Марія Дмитрівна. 

Між тим доля закинула дівчину, яка народилася у селищі Кузьмин сусіднього Красилівського району, до Старокостянтинова, де майбутня юристка проходила практику в управлінні соціального захисту населення.

— Мені так сподобався Старокостянтинів, що після закінчення академії я почала шукати роботу саме у цьому місті.

Невдовзі влаштувалася юристом у сільгосппідприємства району, де працювала тривалий час. Потім була посада головного спеціаліста у Старокостянтинівському районному управлінні юстиції.

Та якось Марію запросили взяти участь у конкурсі на посаду начальника Старокостянтинівського районного відділу ДРАЦС. Від цієї справи віяло новизною і романтикою. Спробувала, пройшла конкурс та отримала посаду. І вже через місяць їй дійсно довелося завзято тренуватися перед дзеркалом, завчаючи написану промову для молодят. Як провела свій перший весільний обряд, жінка не пам’ятає.

— Про те весілля я не пам’ятаю геть нічого окрім своїх хвилювань. Що й казати, вони, хвилювання, є й до тепер, але я їх не показую, навіть сама собі, — зізнається Марія Дмитрівна і продовжує:

— Коли починаю говорити текст обряду, дивлюся лише на молодят. Бачу їхні щирі емоції, і власні хвилювання зникають. А насправді я дуже емоційна людина. І, мабуть, щоразу, коли говорю слова про батьків, присутні бачать у моїх очах сльози.

Разом з тим жінка розповідає, що жодного разу не пошкодувала про те, що змінила спеціалізацію.

— Тут виправдалися усі мої сподівання щодо юридичної справи, адже в ДРАЦС — все сімейне законодавство мов на долоні. А урочисті обряди, насправді, лише невеличка частинка роботи.

Марія Дмитрівна каже, що перед і під час церемонії доводиться заспокоювати молодят, бо вони добряче нервують.

— Наречені часто плачуть. І не лише дівчата.

Хлопці теж пускають сльози. Мабуть, все це від надлишку емоцій та почуттів. Нещодавно була церемонія, коли наречений розчулився, заплакав, а згодом разом з ним плакали усі присутні. 

А якось від хвилювання наречений взявся одягати обручку не нареченій, а обрядовцю, яка проводила церемонію. Запам'ятався й обряд, коли одружувалося три пари разом, у яких наречені — три рідні сестри. 

Різне буває. Трапляється, наречені запізнюються на церемонію, а ми чекаємо їх до останнього. Але ніхто за час нашої роботи із весілля не втікав, — ділиться подробицями Марія.

За 13 років роботи Марія Мартинюк провела сотні шлюбних церемоній. Влітку їх буває до 30 на місяць. Все залежить від сезону. У серпні та вересні зазвичай весіль найбільше. Найменше їх в піст, взимку, але й у ці періоди є 17-20 весіль на місяць. Останнім часом одружуються менше. Марія Дмитрівна пов’язує це з тим, що у кінці 90-х та на початку 2000-х років народжувалося менше дітей, які тепер й приходять до ДРАЦСу. 

— Я не думаю, що змінилося відношення до державної реєстрації шлюбу і не пов’язую цю тенденцію із тим, що сьогодні молоді люди живуть у цивільних шлюбах.

День для реєстрації наречені обирають самі. Найбільше весіль у суботу і неділю. Це вже стереотип, набутий роками. Багато реєстрацій є і в п’ятницю. 
Але чому одружуватися не можна у інші дні? Я, наприклад, кілька років тому від когось із гостей почула, що середа — день розвідників. До цього часу не розумію чому. Думаю, що все це людські забобони, — ділиться думками завідуюча ДРАЦСу.

Текст ведучої напрацьований і має структуру: запрошення у зал — рушник — обмін обручками — підписи у актових записах — подяка батькам — келих шампанського — поцілунок — вітання. Усі ці моменти роками є у церемонії. Вони залишаються у пам’яті  і на фото, які показують дітям та онукам.

— Але щоразу все відбувається наче по-новому. Адже і келихи з шампанським можна подати нареченим по-різному. Буває, молодята просять провести обряд в європейському стилі, коли батько веде наречену. Стараємося доповнювати чи змінювати текст, вкладаємо у нього свої відчуття. Завжди звертаємо увагу на те, якого віку молодята, як вони звертаються один до одного. Іноді й самі наречені просять якусь музику чи особливі слова. Звичайно, обговорюємо всі нюанси, йдемо на зустріч, хоча насправді ми юристи, а не артисти, — каже Марія Мартинюк.

У шафі в кабінеті Марії Маринюк завжди є дві святкові сукні та дві пари взуття.

— Це наш особистий одяг, куплений за власні кошти після тих чи інших урочистих подій. Ми самі робимо зачіски, макіяж. Ніхто з нас не вчився декламувати, виголошувати промови. Все це досвід, набутий роками.

Весілля весіллям, але щодня у працівників ДРАЦСу безліч іншої роботи — вони реєструють, виписують, вносять зміни у документи, приймають заяви, ведуть архіви, і видають свідоцтва: про народження, смерть, зміну імені, шлюб, розлучення.

До речі, неурочиста реєстрація у ДРАЦСі є безкоштовною, святкова церемонія зазвичай вартує від 250 до 500 гривень, у неділю, коли у ДРАЦСі офіційний вихідний день, діє подвійний тариф. А ось розлучитися можна, оплативши лише державне мито — 8 гривень 50 копійок, але це якщо у пари немає спільних дітей до 18 років і є взаємна згода на розірвання шлюбу.

— Коли люди, які реєстрували у нас шлюб, приходять розлучатися, стає дуже шкода.

В минулому році запам’яталося одне особливо гарне, стильне весілля, а через 6 місяців пара прийшла розлучатися. Але це життя, можливо, своє щастя вони знайдуть з іншими.

Народження діток працівники установи завдяки новому сервісу юстиції реєструють у пологовому відділенні. Іноді у місяць є до 40 таких актових записів. А найпоширеніші послуги — видача повторних документів та внесення виправлень до них.

Марія Мартинюк із задоволенням розповідає про нові сервіси галузі. Наприклад, апостиль — засвідчення документів для використання за кордоном. Сьогодні цю послугу надають у Старокостянтинівському ДРАЦСі і вона користується попитом серед громадян. Та й різного роду свідоцтва тепер можна отримати по місцю проживання, незалежно від того, у якому куточку України ви народилися, одружилися або розлучилися. Тепер спеціалісти відділу приймають заяви щодо реєстрації місця проживання новонароджених діток — теж дуже зручно для батьків. А з квітня  розпочалася співпраця з міським та районним центрами надання адміністративних послуг, і заяву про державну реєстрацію актів цивільного стану вже можна подати через вказані центри.

Завідуюча установи сподівається, що скоро у Старокостянтинові запрацює офіс Open Space — сервіс, за допомогою якого документи можна отримати за кілька хвилин, і послуга шлюб за добу, яку вже практикують у Хмельницькому та Кам’янці-Подільському.

Звичайно, хочеться й кращого входу до приміщення, де сьогодні знаходиться ДРАЦС, адже приміщення ДРАЦСу — це обличчя міста. 

— У нас бувають люди із різних куточків нашої країни, із інших держав. Обрядову залу  маємо хорошу, а ось вхід не надто урочистий, та потребує ремонту. Сподіваємося, що після реконструкції центрального парку, де планують зробити місце для проведення церемоній та арку для наречених, старокостянтинівці не шукатимуть кращого місця для одруження.

Свою роботу Марія Мартинюк не може назвати легкою. 

— Усяка справа важка, якщо є відповідальність перед людьми. Але коли робота приносить задоволення, труднощі відходять на інший план.

День для Марії починається о 6.00, зі сніданку з синами. Старшому Володимиру вже 23, він здобув освіту менеджера у польському вузі, меншому Олегу — 15, він іще школяр. А далі, з 9 до 19 години — її робочий день. В основному складається він із прийому громадян, які приходять із заявами і питаннями, які інколи й не стосуються роботи установи.

— Буває, зранку ще не знаю, що буду проводити церемонію шлюбу, але приходять молодята, у яких поважна причина, і потрібно готуватися до обряду. Недарма одна жінка-посадовець сказала про нашу роботу так:

«Все брехня, один РАЦС — правда».

І справді — все життя — від народження до смерті — проходять через нашу установу, — каже Марія Мартинюк.

Фото: з власного архіву Марії Мартинюк, pixabay.com

Коментарі:

Останні новини