Історія однієї будівлі: де була церква Пресвятої Богородиці «Утамуй мої печалі»

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 25.05.2019 11:37
  • 0

Цю церкву з гарною назвою деякі жителі нашого міста пам’ятають й досі. І дуже дивно, що ми не знайшли жодного її фото.

А церква стояла на кладовищі, тому її ще називали Кладовищенська. Дослідник Волині М.І. Теодорович в 1898 році писав про неї:

«Цвинтарна. Кам’яна. Побудована в 1885 р. на кошти місцевого соборного священика отця Іларіона Гутовського на могилі його дружини і освячена 7 жовтня 1885 р. Приладдям та богослужебними книгами забезпечена. Вона належала до соборного приходу м. Старокостянтинова».

Отець Іларіон Гутовський також замовив іконостас та образ Богородиці «Утамуй мої печалі». На честь цієї ікони і був освячений храм».

Це і є та сама ікона Матері Божої

Старокостянтинівчанка Леонтіна Мінькач, коли була дитиною, ходила до цієї церкви разом зі своєю мамою. Каже, що прихожан там завжди було багато. Ходили і православні, і католики, і євреї. І все тому, що особливо шанувалася ікона Божої Матері, про яку казали, що тамуючи печалі, вона сцілює тіло та душу, втамовує жорстокі рани та лікує серця людські.

Богослужіння в церкві проводились у суботу. Прихожан, як пише«Справочная книга о церквях и приходах Волынской епархии», налічувалося 3316 «домов». Притч парафії складали: протоієрей, священик, диякон, псаломщик, паламар та просфорня. Причтові приміщення були побудовані в 17 сторіччі сином князя Костянтина Острозького Янушем, проте були незручні, сирі та холодні. Цеква мала свій город, а садка не було.

У вересні 1885 року священик Іларіон Гутовський відкрив і церковно-приходську школу, де сам і викладав. Школа утримувалась на його кошти.

Газета «Нове Життя» від 13 грудня 1941 року пише, що до революції Кладбищенська церква існувала як приписна, а «за часів панування більшовицької влади» її «перероблено в магазин на збіжжя та інші речі».

У середині минулого століття церкву зруйнували. А на її місці побудували будівлю райдержадміністрації. Увесь інвентар, іконостас та головну ікону перенесли до іншого храму – Свято-Різдво-Богородичного, де образ зберігається і донині.

Очевидці говорять, що саме тут стояла церква

Ганна Федорівна Гненна зі Старокостянтинова теж добре пам’ятає цю церкву.

Каже, що церква була камінна, з високим товстим муром, мала зелене покриття та зовні була дуже схожою на церву біля базару.

«Церква була голубого кольору ззовні. Усередині храм був дуже гарним та акуратним: розписані стіни та багато ікон. Коли закінчилася війна, мені було 13 років. От для нас із дівчатами було забавою - ходити до церкви та дивитись на вінчання. Тоді багато молоді вінчалось там. А приїжджали наречені на вантажівках. А коли вже я вийшла заміж, то оселилися з чоловіком поряд з церквою і ходила туди святити воду», - розповіла жінка.

Фото: Лілія Потерба

Коментарі:

Останні новини