Дівчина зі Старокостянтинова знає як це жити та працювати у Китаї

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 29.11.2018 10:23
  • 0

Уже більше року Олеся Турчак живе у Пекіні. Для Starkon. city вона розповіла про особливості життя у Піднебесній: побут, роботу, страви та китайські речі.

Навчання

Мені було шість років, коли батьки привели мене у групу з вивчення англійської мови. Я закохалася у цю мову і відтоді мріяла стати вчителем англійської. Моя мрія привела мене до Національного університету «Острозька академія» на факультет романо-германських мов. По закінченню університету здобула кваліфікацію філолога, викладача англійської та німецької мов і літератур, перекладача. На цьому моє навчання не скінчилося і пізніше я здобула ступінь кандидата психологічних наук зі спеціалізацією у педагогічній та віковій психології, а також отримала міжнародні сертифікати з викладання англійської мови CELTA і TESOL. Навіть тут, у Китаї, я постійно відвідую тренінги, де ми опановуємо методику Multiple Intelligence English, за якою я зараз працюю.

Робота в Україні

Після закінчення університету мені пощастило влаштуватися за спеціальністю. Я почала викладати англійську мову у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (тоді ще Національному аграрному університеті), якому віддала 12 років свого професійного життя. Ще рік пропрацювала у Київському кооперативному інституті бізнесу і права.

З думкою про Китай

Над тим, щоб поїхати викладати у Китай я розмірковувала досить довго. Вперше я почула про таку можливість від свого друга, одногрупника, з яким разом проходила курс CELTA. Щоправда, він був у Китаї як студент за обміном. Він сам американець і для нього не було проблемою знайти підробіток у Китаї, оскільки носії мови всюди на вагу золота (те саме стосується і України). Проте, він розказав мені, що багато не носіїв також працюють викладачами у різних закладах освіти і порадив мені спробувати. Неабияк на моє рішення вплинула криза в Україні, яка торкнулася, на жаль, і освітньої сфери. Врешті-решт, я вирішила ризикнути, подала своє резюме і відеопрезентацію, й досить швидко отримала пропозицію щодо роботи.

Китай

Зараз я живу і працюю у північному районі Пекіну, Хуайжоу (Huairou). Район вибирала свідомо. Ні для кого не секрет, що Пекін має величезні проблеми із забрудненістю повітря, проте мало хто розуміє, наскільки гостра ця проблема. Колись, проживаючи у Києві, я вважала, що у центрі столиці погане повітря і там важко дихати. Тепер я розумію, що то лише квіточки. Перше моє враження від Пекіну було таке: літак опускається в туман, бо місто насправді вкрите куполом забрудненого повітря, яке можна навіть побачити. Тому при виборі місця роботи я зважала, насамперед, на ступінь забрудненості повітря.

Хуайжоу вважається урядовим центром Пекіну — тут часто проходять важливі зустрічі правлячої верхівки. Через це тут заборонено будувати фабрики і заводи, які б забруднювали атмосферу. Величезна увага приділяється збереженню природи цього району. Навколо багато лісів, водойм, садів, парків. Хуайжоу називають легенями Пекіну і дихається тут набагато легше, ніж у будь-якому іншому районі столиці. Крім того, тут дійсно неймовірно красиво. У порівнянні з центральними районами, де просто неймовірна кількість людей і машин, тут надзвичайно спокійно, наскільки це можливо у місті з загальною кількістю населення у 22 мільйони.

Адаптація

Я не можу сказати, що був якийсь період адаптації. Я їхала з чітким розумінням того, що це інша країна, інші звичаї, звички, побут. Перед поїздкою багато читала про Китай і, в принципі, шоку від побаченого не було. Часу для адаптації особливо не було, оскільки одразу ж вийшла на роботу. Хоча, звичайно, були якісь важкі моменти. Насамперед, це мова. В Китаї дуже мало людей, які б на належному рівні володіли англійською мовою. Тому постійно потрібен телефон зі спеціальними програмами для перекладу. Але, незважаючи на труднощі, люди завжди зупиняються, якщо звертаєшся до них за допомогою чи із запитанням, намагаються зрозуміти, питають інших людей, щоб знайти тих, хто говорить англійською. Загалом, можна бути впевненим, що, врешті-решт, тебе зрозуміють і допоможуть.

На вивчення китайської просто не вистачає часу. Я знаю якісь найпростіші фрази. Можу рахувати, замовити їжу у кафе, попросити води чи чаю... В основному тих фраз мене навчили мої дітки. Такий собі бартер — я їх англійської, а вони мене — китайської. Насправді, мова дуже важка. Для мене, насамперед, важка у вимові. Окрім англійської, я колись вивчала німецьку, французьку, навіть казахську, без акценту спілкуюся українською і російською. У мене ніколи не було жодних проблем з вимовою при вивченні усіх цих мов. Але чотири тони китайської — це просто щось неймовірне. Якщо ще окреме слово я можу вимовити у вірному тоні, то вже побудувати речення — це проблема.

Також прийшлося звикати до їжі — вона тут гостра. Спочатку було важко. Іноді навіть сльози виступають від гостроти. Але згодом я звикла і тепер сама готую гостру їжу — мені так смачніше. Ще трохи дивною була роль мобільного телефону в повсякденному житті. В Україні телефон мені був потрібний лише, щоб говорити. Я ніколи не гналася за новими дорогими моделями з різними модними наворотами. Тут я просто змушена була купити собі нормальний телефон. По-перше, все життя китайців пов’язане з WeChat. На перший погляд це така собі програма для спілкування — як Messenger або Viber. Насправді ж, його функції важко переоцінити. Китайці дуже рідко користуються готівкою чи картками — картки підключаються до WeChat і фактично всі грошові операції здійснюються через нього: оплата в магазинах, кафе, аптеках, поповнення рахунку на телефон, виклик таксі взагалі неможливий, якщо немає грошей на WeChat. Спочатку це було дивно і незвично, але, насправді, це дуже зручно. Зараз в Пекіні навіть у метро зробили можливим розрахунок за допомогою телефону. Крім того, ті, хто підключений до WeChat часто можуть отримати знижки у магазинах або ресторанах — усі відомості про акції поблизу можна побачити в телефоні, який автоматично зчитує геолокацію і дає актуальну інформацію.

Робота

Вже другий рік я працюю у приватному дитячому садочку. Мені пощастило, оскільки працюю лише з одним класом. У мене 9 діток-дошкільнят. Кажу, що пощастило, оскільки умови роботи можуть бути різними. Часто можна потрапити у групи, де по 20-30 учнів. Іноді вчитель не прив’язаний до однієї групи, а читає у різних групах і має по 4-8 уроків на день. Можна також потрапити до тренінгового центру, де своя специфіка роботи. Зокрема, робота з різними віковими групами, низка демо-уроків у вихідні дні, прив’язка зарплати до кількості підписаних контрактів, тощо. Загалом, кожен контракт унікальний і говорити про якісь однакові умови роботи для усіх іноземців неможливо. Проте, мабуть, найбільше мені пощастило у тому, що у мене склалися дійсно близькі стосунки з моїми дітками. Я постійно відчуваю їхню любов і сама дуже їх люблю.

Освіта

Чесно кажучи, я мало знайома з їхньою системою освіти, адже працювала лише в садочку і, як вчитель на заміну, у тренінгових центрах. Тому майже нічого не знаю про шкільну освіту і вищі навчальні заклади. Тут досить розповсюджені різноманітні експериментальні школи і садочки з нестандартним підходом до навчання. Це і школи, що працюють за методикою Монтессорі, школи з нахилом на розвиток різноманітних творчих здібностей, школи з нахилом на розвиток нестандартного мислення, школи з поглибленим вивченням іноземних мов (в основному учителями там є носії мови, що вивчається), тощо. Зазвичай, такі школи є приватними і коштують досить дорого. Звичайні державні школи працюють за стандартною програмою. Вони переповнені, в класах у середньому по 40-50 учнів.

Громадський транспорт

В Пекіні громадський транспорт представлений метро і автобусами. Метро має 22 лінії і охоплює понад 600 км. Окрема лінія веде до міжнародного аеропорту, що також дуже зручно. Метро надзвичайно чисте, не дивлячись на пасажиропотік, який є одним із найбільших у світі. Вздовж колій стоять захисні щити, які не дають людям впасти на колії у час пік, а також виключають суїциди. При вході на кожну станцію чергують поліцейські. Кожен пасажир проходить огляд за допомогою металошукачів, а багаж перевіряється на предмети, що є забороненими для перевезення. Це чудово, адже відчуваєш себе цілком безпечно, не дивлячись на кількість людей. Зручно також, що в метро вся інформація дублюється англійською мовою і орієнтуватися дуже легко.

Автобуси також дуже зручні і чисті. На маршрутах з великим пасажиропотоком часто курсують двоповерхові автобуси. Усі вони мають кондиціонери, що є просто необхідним у спекотні літні місяці. І ніхто не свариться через відкриті вікна.

Для розрахунку у транспорті я особисто користуюся безконтактною карткою. Її можна придбати у метро — вартість 20 юаней (1 юань — це близько 4 гривень). Поповнювати картку можна на суми, кратні 5, максимальна сума 500 юаней. Картка дійсна як для метро так і для автобуса. На вартість поїздки у метро вона не впливає, а ось при розрахунку карткою у автобусі поїздка обходиться у два рази дешевше. Покидаючи Пекін, картку можна здати і отримати назад її вартість, а також суму, яка на ній залишилася.

Також досить популярним транспортом є таксі. В центрі Пекіну таксі коштує дорожче, ніж в моєму районі, оскільки в Хуайжоу, в основному, таксують електрокари. Якщо викликаєш таксі за допомогою спеціальної програми, то розрахунок автоматичний через WeChat, що унеможливлює таксисту здерти більшу суму грошей або повезти іншою дорогою, щоб намотати зайві кілометри, адже в телефоні пасажир може слідкувати за маршрутом.

Побут

Я працюю у районі, де живуть багаті люди з дуже великими статками. Навіть китаянки, що працюють у нашому садочку, в основному працюють заради стажу, адже їхні чоловіки повністю їх забезпечують. Тому я мало спілкуюся з людьми середнього класу. Можу, щоправда, судити про зарплати у садочку. Студентки-практикантки отримують у нас 1200 юаней. Нянечки — від 1500 до 2300 юаней. Вихователі — від 3000 до 5000 юаней. Це, мабуть, найнижчі зарплати, що я тут зустрічала. Статки моїх інших знайомих починаються від 20000 юаней на місяць і вище.

З цих грошей, мабуть, найменша частина витрачається на комунальні послуги. Опалення, наприклад, оплачується лише раз на рік. У Пекіні ціни на опалення найвищі. Ми платимо 100 юаней на весь опалювальний сезон, який тут триває з середини листопада до середини березня. У північних регіонах опалення дають раніше і відключають пізніше. У південних регіонах часто немає центрального опалення — просто немає потреби у ньому. Найбільше грошей йде на світло, адже гаряча вода нагрівається бойлерами, а також постійно користуємось кондиціонерами, як для охолодження влітку, так і для обігріву взимку. На місяць виходить близько 100 юаней. На воду на одну людину — приблизно 30 юаней на місяць. За газ ще по приїзді я заплатила 100 юаней і користуюся ось вже 14 місяців. Що зручно — всі комунальні послуги оплачуються заздалегідь. Ніби кладеш депозит на рахунок і користуєшся тим, за що заплатив. Суму, що залишилася на рахунку, можна побачити на лічильниках. Коли закінчуються гроші, просто виключається світло, вода, або газ. Щоб користуватися далі, потрібно піти і знову заплатити. Чудово вирішує проблему з боржниками. Не платиш — не користуєшся.

Медицина

В Китаї страхова медицина. Скільки коштує страховка не знаю — ніколи не цікавилася. Самій доводилося кілька разів звертатися у лікарню. Оскільки страховку я собі не робила, то просто платила гроші у касу. Ціни доступні. Хоча, то були просто медичні огляди. Звичайно, операція обійшлася б тут дуже дорого. В аптеках ціни доступні. А препарати мені дуже подобаються. При цьому ніхто не намагається продати щось дорожче, а дійсно радять те, що швидко і якісно діє.

Крім того, тут надзвичайно популярна народна медицина. Вживання різноманітних відварів, трав, фруктів, овочів у медичних цілях — це норма. Існують цілі лікарні нетрадиційної медицини, у яких постійно величезні черги. Не дарма китайська медицина відома у всьому світі.

Їжа

Звичайно, рис тут мегапопулярний. Але, справа в тому, що тут стільки різних сортів рису, що важко уявити: білий, коричневий, пурпуровий, чорний... Крім того вони часто готують рис в суміші з іншими крупами або овочами. Також китайці полюбляють тофу. До поїздки у Китай я їла лише один вид тофу — той, що вживають для приготування суші і супів у японських ресторанах. Насправді ж, існує безліч різних видів тофу. Якісь з них дуже смачні, а деякі мені не подобаються. Їдять китайці також багато овочів. При цьому вони обов’язково готуються. Сирих овочів фактично не вживають. Овочі дуже швидко обсмажуються на великому вогні у вогах. Мені спочатку було досить дивно їсти смажені огірки. Серед сортів м’яса популярні свинина, баранина і курятина. Також дуже популярні яйця: курячі, перепелині, качині. Існує величезна кількість рецептів приготування яєць. Серед найпопулярніших: яйця тушковані з помідорами, яєчний суп, солоні яйця, чайні яйця, тисячолітні яйця (іноді на вигляд їх приймають за тухлі), тощо. Безумовно, величезна кількість фруктів, незалежно від сезону. Південні регіони Китаю постачають їх цілий рік. Звичайно, взимку фрукти трохи дорожчі, оскільки у вартість входить транспортування, але дозволити собі їх можна. Також багато фруктів вирощують у місцевих теплицях, наприклад, полуницю і голубику.

Загалом, китайська кухня дуже різноманітна і смачна. Кожен регіон має свої особливості у приготуванні їжі. Десь вона гостріша, така, що немісцеві китайці її їсти не можуть, десь гострота менша. Відомо, що Пекін славиться качкою по-пекінськи. Я б не сказала, що це найсмачніше, що можна скуштувати в Пекіні. Скоріше, цінується весь той спектакль, який розігрується навколо подачі блюда і нарізання качки на тонесенькі шматочки. М’ясо качки потрібно їсти, поки воно гаряче, адже, коли воно стає холодним, то відчувається жир і качка вже не смакує. Те, що дійсно потрібно скуштувати, то це так званий hot pot, при чому ця страва смачна як з м’ясом, так і з морепродуктами.

Китайські речі

Я б не сказала, що в Китаї щось дешевше, ніж в Україні, якщо переводити ціни за курсом у гривні. Інша справа, що зарплатня в Україні набагато нижча. Щодо тотального користування українцями послугами алі-експрес... Ну, не знаю. Сама не користувалася і тому не можу судити про якість товарів. Можу точно сказати, що справжні брендові речі у Китаї не дешевші, ніж в Україні. Те саме стосується і техніки, як-то телефонів, айпадів, ноутбуків тощо. Хороші речі коштують дорого. Інша справа — підробки. Їх можна знайти набагато дешевше і часом відрізнити від справжніх речей досить важко.

Те саме стосується міфу про те, що китайські товари — це все дешеві речі низької якості. Це, скоріше, наші «базарники» скуповують у Китаї найдешевший товар і потім привозять його в Україну. Насправді ж тут багато якісних товарів, які мені дуже подобаються, і ціни при цьому не кусаються.

Китай, що вражає

У Китаї існує такий собі культ білої шкіри і великих очей. Тому, якщо ви маєте європейську зовнішність, на вас звертатимуть увагу, посміхатимуться, проситимуть дозволу сфотографуватися з вами. Часто підходять просто на вулиці і фотографуються або фотографують своїх дітей. Ми для них всі неймовірно красиві. В деяких кафе або магазинах можуть зробити знижку через зовнішність. Постійно запрошують в гості, на свята, дні народження, весілля. У мене в сусідньому будинку живе старенький дідусь, то він щоранку чекає мене, коли я йтиму на роботу, а як побачить, то ще здалеку кричить, махає мені, посміхається. Для мене то вже якийсь щоранковий ритуал на шляху до роботи — привітатися з дідусем.

Тут надзвичайно красива природа і те, як китайці намагаються оберігати і підкреслювати її. Куди б я не поїхала, я завжди можу знайти неймовірні парки, сквери, штучні і природні водойми. Тут дійсно дуже красиво і люди усвідомлюють і цінують цю красу.

Дивує активність літніх людей. Бабусі й дідусі з самого ранку і до пізнього вечора знаходяться на вулиці. Вони спілкуються, грають у різноманітні ігри, займаються фізкультурою або танцями. Танці взагалі дуже популярні. Щодня місцеві жінки різного віку збираються на вулиці і танцюють. До них може приєднатися кожен. Сама я ще не приєднувалася, але подивитися люблю. Улюбленим місцем для подібних занять є різноманітні парки. У них завжди купа людей, що розбиваються на групи і займаються різними видами гімнастики або грають у різноманітні ігри.

Вражає, звичайно, культура, тут цікава культурна спадщина країни. Я ніколи не втомлююся відвідувати різноманітні історичні місця, монастирі, музеї. Перед тим, як відвідати те чи інше місце, завжди читаю про нього — мені так набагато цікавіше, ніж просто приїхати заради гарних фото.

Загалом, про Китай можна говорити безкінечно, адже він дуже цікавий в історичному і культурному плані. У той же час країна дуже прогресивна і динамічна. Вона дарує безліч можливостей для саморозвитку, роботи і бізнесу. Мені здається, що просто неможливо охопити все, що можна розказати про Китай у одній статті. І однозначно важко виділити якісь окремі речі, що вразили, адже вражає тут, насправді, майже все.

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини