Віталій Трохимович: «Мене дратує, якщо лікар не поспішає до хворого»

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 26.03.2019 09:40
  • 0

Віталій Аркадійович Трохимович завжди у русі. Від перев’язочної до ординаторської, від ординаторської до операційної, від палати до палати, від хворого до хворого — ось його стихія.

Заслужений лікар України, завідувач травматологічного відділення центральної районної лікарні, яке він очолює більше 40 років, найвідоміший в Старокостянтинові травматолог, Почесний громадянин міста продовжує лікувати людей. 

Як він знайшов себе у медичній справі, чи не пожалкував про вибір і яким має бути, на його думку, справжній лікар? Журналісти Starkon city прийшли до травматології, аби познайомитися з Віталієм Аркадійовичем ближче.

До 30 медичних працівників у родині

У родині Віталія Трохимовича, який народився і виріс у Городоцькому районі, вже 30 медичних працівників. Започаткував професійну династію старший брат Ігор. А далі наче вузлик розв’язався. Лікарем — гінекологом працювала дружина Віталія Аркадійовича Ольга Михайлівна. І дві його доньки — Наталія та Ольга — теж перейняли батьківську справу. Наталія працює акушером-гінекологом у Харкові, а Ольга — доктор медичних наук, головний науковий співробітник Київського науково-дослідного інституту педіатрії, акушерства і гінекології. Медичними працівниками стали й діти брата та сестер Віталія Аркадійовича. 

— У нас в родині цілі медичні династії, які працюють по всій Україні, — розповідає лікар.

Зізнається: у дитинстві він хотів бути льотчиком.

Разом з іншими малюками  готувався у пілоти, виконував вправи, доки не відчував, як крутиться голова.

А ось вибір лікарської справи був уже свідомим. Якось разом з мамою десятикласник Віталік прийшов на прийом до хірурга. Юнаку так сподобався цей статний чоловік, та й спеціальність його звучала особливо гордо. Але після школи хлопець встиг два роки попрацювати токарем на верстато-будівельному заводі. І лише після служби в армії, де солдат умудрявся готуватися до інституту, Віталій вступив до Вінницького медичного інституту імені Пирогова. До Старокостянтинова він потрапив після навчання у виші та інтернатури, яку проходив у Хмельницькій міській лікарні за фахом хірургія.

Травматологія з нуля

Віталій Аркадійович розповідає, що коли він у 1972 році прийшов працювати до Старокостянтинівської лікарні, травматолога у ній взагалі не було. Важко повірити, але тоді не було кому надавати медичну допомогу хворим з травмами. Молодого хірурга відразу попросили взяти півставки і цієї спеціальності. 

— Я занурився у травматологією з головою.

А після успішного лікування перших хворих захопився. Та літератури не було. Мабуть, мене знали всі букіністи Києва, де я шукав спеціальні книги.

Коли обласний травматолог Хмельниччини побачив успіхи молодого лікаря, звернувся до Віталія Трохимовича з пропозицією — організувати у Старокостянтинові травматологічну службу. То була амбітна ціль для 28-річного лікаря, але Віталій Аркадійович каже: не розгубився. 

— Я не мав тоді таких знань, досвіду. А розпочинали з нуля. Не було нічого, а головне — спеціального обладнання. Потрібні були рами, шини, інструмент для операцій. І закупити той медичний інвентар було непросто, бо він дуже рідко поступав на склади медтехніки. Допомогли людські відносини, — розповідає Віталій Трохимович.

Перше обладнання для Старокостянтинівської травматології робили на заводі «Металіст», цукровому заводі та інших підприємствах міста. При цьому, стверджує завідувач відділенням, допомагали безкорисно, знаючи, що це врятує хворих.

Разом з тим Віталій Аркадійович підбирає для роботи колег. Спочатку у відділенні разом з ним -єдиним лікарем травматологом — працювало чотири медичних сестри. Сьогодні у колективі травматології 22 працівники, з них п’ять кваліфікованих травматологів. 

За цей час у відділенні відбулися суттєві зміни. Тут впроваджували нові операції, змінювали кількість ліжок, робили ремонти, але уже 46 років незмінним залишається завідувач відділення.

— Де наш Віталій Аркадійович? — запитують одна в одної медсестри, коли готуються для спільного фото. А Ірина Володимирівна Серветнік, операційна сестра, згадує, як прийшла на першу свою операцію.

— Спочатку я хвилювалася, звісно, бо то уже була вже не теорія, а людське життя. А потім зловила упевнений погляд Віталія Аркадійовича і зрозуміла: а з ним не страшно!

15 тисяч операцій

Сьогодні травматолог легко зізнається про те, що на початках роботи йому потрібно було постійно радитися зі старшими колегами. Таких у Старокостянтинові не було.

— Траплялися складні випадки. Тоді я брав історію хвороби, знімки, сідав у міжміський автобус і їхав до Хмельницького, щоб запитати поради у обласних травматологів. Не було інтернету, мобільних. Коли був на курсах у Києві, місяцями ходив у букіністику, щоб купити потрібну книгу.

Своїм учителем Віталій Аркадійович називає доктора медичних наук Івана Васильовича Ковалішина. Це до нього він їздив за порадою, переймав досвід, беручи участь у складних операціях, які проводив наставник. 
— Їздив кілька років, але якось Іван Васильович сказав:

«Все, Віталію, тобі до мене вже немає чого їхати»

Тепер Віталій Аркадійович і сам публікується у тематичних журналах з ортопедії й травматології, , передає свій досвід іншим, бо знає, як це цінно у його професії.

Він досі пам’ятає свою першу операцію. Це було пошкодження меніска колінного суглоба. На запитання чи хвилювався, Віталій Аркадійович відповідає просто: лікар, перед операцією хвилюється завжди, але хвилювання полягає у ретельній підготовці та відповідальності за те, що робиш.

— Я готуюся до операції. Кілька разів переглядаю знімки, хоча травматолог з досвідом бачить перелом і без них, оцінюю ситуацію, , обираю метод лікування, який підходить найбільше. Головне — бути налаштованим на хороший результат.

Віталій Трохимович провів більше п’ятнадцяти тисяч операцій. Травматологом, на його думку, може бути лікар, який добре володіє анатомією людини. Без неї ніяк, адже потрібно точно знати де знаходяться судини, нерви, інакше нашкодиш людині. Крім того, потрібно не втомлюватися пізнавати нове, словом, вчитися все життя. Віталій Трохимович пройшов безліч курсів, лікарських конференцій, симпозіумів у великих містах України та ближнього зарубіжжя, але каже — вчиться й досі. І, звичайно, для травматолога важлива чутливість пальців. 

— Травматолог має чути пальцями.

А взагалі, у нас все як у інших професіях. Ось є, приміром, два пілоти: один літає як аз, а іншому не дано, — каже Віталій Аркадійович. 

Він пригадує найскладніші випадки з множинними пошкодженнями верхніх та нижніх кінцівок, травмами живота, черепно-мозговими травмами, пошкодженнями внутрішніх органів. Таких пацієнтів привозять до травматології після аварій.

— Якось автомобіль біля Пасічної переїхав 15-річного хлопця, що рухався через дорогу на велосипеді. Його привезли дуже важкого: переломи рук, стегон, гомілки, таза, черпно-мозгова травма, велика крововтрата. Юнак був без свідомості. Його госпіталізували в реанімацію, я наклав йому апарати для фіксації кісток, а через деякий час оперував. Знаю, що сьогодні він здоровий, живе у Миколаєві, а коли приїжджає до Старокостянтинова, заходить до мене, — розповідає лікар.

Про лікування цього хворого знали мало не усі травматологи області. Саме тоді, у 2003 році, вони з’їхалися до Старокостянтинова на конференцію, організовану з нагоди 30-річчя травматології. Почали лікарі з обміну досвіду і спільного обходу хворих. Коли побачили юнака у апаратах, здивувалися.

— Тоді таке медичне обладнання лише впроваджувалося, а я завжди любив слідкувати а новинками, і ми, в Старокостянтинівську лікарню, закупили апарати першими в області.

«Ми беремо досвід Віталія Трохимовича собі і я пропоную подати його кандидатуру на звання заслуженого лікаря України», — сказав тоді завідувач травматології Хмельницької міської лікарні. 

— Я не був готовим до таких слів. Ніколи не налаштовував себе на якісь звання, просто робив свою справу.

Через рік Віталій Трохимович отримав звання заслуженого лікаря України. Він називає його головним підсумком своєї роботи. А взагалі, завідувач травматологічного відділення вважає, що сьогодні праця лікаря оцінена низько. Не бачить він поки що і реальної реалізації медичної реформи.

— Теоретично реформа непогана, але поки що кращого забезпечення ми не бачимо. 

Проте, Віталій Трохимович розповідає, що протягом 2018-2019 років у травматології з’явився новий операційний стіл, операційна лампа, електродрелі, артроскоп та інше медичне обладнання.

— Стараннями районної адміністрації та районною ради, і при сприянні головного лікаря Володимира Стіхарєва, вперше за багато років ми маємо нове обладнання вартістю більше як на мільйон гривень.

Що дратує лікаря

Віталій Аркадійович каже, що найбільше лікаря, а особливо хірурга, тримає моральне задоволення.

— Коли бачиш результат, розумієш: ти тут потрібен, ти на своєму місці.

При цьому Трохимович зізнається: ніколи не хотів змінити професію. А чи правда, що лікарі, медичні працівники черствіють з роками?На це запитання Віталій Аркадійович відповідає спокійно і не роздумуючи:

— Якщо лікар не став черствим замолоду, він не зачерствіє з роками.

— Мене взагалі дратує, якщо лікар не поспішає до хворого. Я собі такого не дозволяю.

Свій робочий день завідувач травматології починається п’ятихвилинкою, на якій збирається колектив відділення. Черговий лікар здає чергування, а медсестра розповідає про стан хворих.

— А далі обхід, перев’язки, маніпуляції, операції. 

Планові операції у травматології проводять двічі на тиждень, але є ще позапланові. Найбільше таких взимку — до 8-10 операцій на тиждень. Офіційно робочий день травматолога закінчується о 15.40. 

Але коли є важкі хворі, у травматології Віталій Трохимович залишається до пізньої ночі чи ранку. Та й у вихідні — суботу і неділю — лікар все одно йде до відділення, щоб провідати важкохворих та післяопераційних. 

Операції за європейськими методиками

Лікар розповідає, що сьогодні у Старокостянтинівській травматології операції роблять за новими європейськими методиками.

— Тепер маємо нові металоконструкції з титанових матеріалів. Вони дають можливість якісно провести операцію і оптимізують строки лікування. Після операцій остеосинтезу кісток, гомілки, стегна, ключиці, шийки стегна у більшості випадків гіпсові пов’язки ми не накладаємо.

Стабільно фіксуємо уламки, а це означає, що хворі можуть рухатися і кістки зростаються скоріше.

Також у травматології проводять малоінвазивні операції, коли хірург робить крихітні розрізи в суглобі 

Під час розмови лікар дає кілька порад на тему: що робити, аби не травмуватися. 

Каже, найчастіше у людей трапляються переломи кісток нижніх кінцівок — стегон, гомілок, гомілково-ступневих суглобів та переломи променевих кісток, тобто травми рук. Літніх людей часто привозять до травматології з переломами шийки бедра. 

Колектив травматологічного відділення ЦРЛ

Лікар каже, що рух — це основа життя, і він потрібен у будь-якому віці.

— Після 50 люди часто хворіють на остеопороз кісток. Це хвороба крихкості кісток, при ній навіть невеликий поштовх може спричинити перелом.

Тому лікар радить літнім людям забрати з підлоги всі килими, за які вони часто зачіплюються, а взимку бути обережними та не ходити на далекі відстані.
Але при цьому рухатися, бо немає навантаження — з кісток йде кальцій.

Свої сили лікар відновлює у сім’ї. Подружжю Трохимовичів доньки подарували трьох онуків. Найстарша Вікторія вже закінчила в Харкові юридичну академія, Кіріл ще школяр, а наймолодша, Марійка, часто залишається у бабусі та дідуся. Це вона — головне захоплення Трохимовича, його розрада.

— Я завжди думав про те, щоб зайнятися спортом, але часу не вистачало. Виходить, що травматологія — то і є для мене і робота, і хобі, бо їй я віддав все своє життя, — зізнається лікар.

Фото Ірини Сапчук

Коментарі:

Останні новини