Анатолій Сікорський долає на роликах до 60 кілометрів у день і планує прожити 150 років

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 03.05.2019 10:04
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Навесні, лише блисне перше сонце, на вулицях Старокостянтинова з'являється чоловік на роликах. Він мчить по краю міської дороги, та так, що не наздогнати. Журналісти кілька днів намагалися зловити дивака, який, щиро махаючи руками, вітається з водіями та перехожими, але раптом зустріли його без роликів, наколінників та іншої екіпіровки — просто у магазині.

Хто ж він такий — чоловік, який з весни до осені долає тисячі кілометрів. Дізнаємося далі.

Анатолій Сікорський — старокостянтинівець. Щоправда, з рідного міста виїхав ще у молодості, тоді, коли після закінчення 6 школи вступив до Ленінградського вищого морського училища. Доля покрутила його по світах. Молодого лейтенанта закинуло у Ташкент, де він разом з іншими військовими допомагав ліквідовувати наслідки землетрусу. Проте більшість свого життя відпрацював у Росії, на закритому оборонному підприємстві. Здобув кілька спеціальностей, спочатку військову, потім інженерну, будівельну, юридичну. Навіть вивчився на кінолога, дресирував собак для армії та поліції, викладав у вузах. І увесь цей час, більше 50 років, займався спортом.

Анатолій Сікорський - курсант ( на фото - у центрі)

— Ще у дитинстві я дуже любив лижі, ковзани. Але хіба було до того? Народився у 1941 році, а у 1947 дізнався, що таке голод. Пам’ятаю, як захворів тоді на малярію, як хвилювалася мама, як мене, малого,  ледве врятували, — згадує Анатолій Сігізмундович.

У молодості Анатолій важив 85 кілограм

Чоловік розповідає, що здобуваючи військову освіту, захопився штангою, боксом.

— Я важив тоді 85 кілограм. Займався боксом, а ще я грав у хокей, — каже чоловік.

Сікорський працював кінологом

Анатолій розповідає, що у всьому хотів бути першим: займався танцями, бігав, моржував, писав докторську дисертацію, мріяв стати письменником.
І лише часу не вистачало, аби реалізувати себе в усьому. Потрібно було влаштовувати й особисте життя. Сікорський одружувався тричі, має сина, двох онуків, яких тепер навідує один раз на рік. 

20 років тому він приїхав на батьківщину — до рідного Старокостянтинова.

Зізнається, що покликав його сюди двоюрідний брат.

— Брат запросив мене у гості, я приїхав, роздивився і вирішив купити тут квартиру. А через кілька місяців брат помер, і я залишився у Старокостянтинові абсолютно один.

Проте Сікорський не поїхав із міста. Каже, що тут дуже добрі, щирі люди. Він швидко став у Старконі своїм, а ще через якийсь час знайшов тут собі третю дружину.

 — Лариса мене в усьому підтримувала, розуміла моє прагнення кататися на роликах, я навіть вчив її цьому заняттю, щоб їздити разом. Ми прожили вісім років, а потім сталася біда — вона захворіла і померла.

У тому ж році Анатолій Сігізмундович потрапив у аварію, яка трапилася біля Будинку офіцерів.

— Мотоцикліст зіштовхнувся із автомобілем, а я наїхав на уламки, впав та зломав ключицю в двох місцях. Півроку не міг рухатися, але потроху прийшов у форму, — каже Анатолій.

Але що примушує чоловіка щодня виїжджати на дорогу, і як це сприймають інші учасники дорожнього руху? Спочатку, розповідає чоловік, водії сердилися та навіть лаялися, а тепер вони зрозуміли, що Сікорський робить все, аби нікому не заважати. 

— Головне для мене, аби траса було хороша — суха, чиста, і тоді за день можу проїхати 40, а то й 60 кілометрів, — розповідає Анатолій.

Чоловік зізнається: без роликів вже не може, це його життя. Їздить в основному по місту, але, буває, катається до ІІ Вокзалу, Красносілки та Острополя.

Анатолію Сікорському — 79. І він запевняє, що не відчуває свій вік, не п’є таблеток і не ходить до лікарів.

— У мене нічого не болить. Інколи на погоду трохи тривожить пошкоджена у аварії ключиця, але я обходжуся без таблеток. Увесь секрет у русі: більше руху — краще життя. У цьому році я вікрив трасу 9 лютого. Погода була гарна, то ж не втримався. А зимою я обтираюся снігом, займаюся вдома. 

За 15 років, а саме скільки чоловік їздить по старокостянтинівських дорогах, він змінив 14 пар роликів. Замовляє їх по інтернету, у спеціалізованих магазинах.
Сікорський їздив на змагання до Львова, Житомира, Хмельницького і Києва. Щоправда, там зачасту не знаходили йому суперників по віку, з якими б міг змагатися. 

— Якось мені сказали, що я унікум, і навіть нагородили грошовою премією. Але катаючись, я сам встановлюю свої рекорди. Один з них — 20 кілометрів за 45 хвилин.

Анатолій любить, коли люди його помічають і з ним фотографуються. Своїм заняттям він хоче показати, що рух може перемогти хвороби та вік. 

Оптимістично налаштований чоловік має ціль — прожити 150 років. Ще й жартує: мовляв, дуб живе, а хто мені не дає? 

Каже, що протягом життя його часто називали вундеркіндом. Він перечитав сотні книг, множить в умі тризначні числа, пародує політиків і читає напам'ять вірші. 

Вдома у Сікорського три собаки і три кота. Щоправда, часто трапляється так, що через зайнятість їх доводиться вигулювати вночі. Чоловік сам готує їжу, пере та прибирає.

У харчуванні 79-річний спортсмен неперебірливий. Сікорський не признає якихось дієт. Найбільше любить чорний шоколад, до яких навіть привчив своїх домашніх тварин. Вірить у силу меду, часнику, а зранку, на його думку, дуже корисною є гаряча їжа.

— Свій день я починаю із зарядки, а потім їм супчик, який готую завчасно. 

У Старокостянтинові Сікорському не вистачає міської ковзанки, велодоріжок. Але каже, то проблема практично усіх міст.

— Було б добре, якби у місті облаштували ковзанку і доріжки. А поки що мені лишається виїжджати на дорогу, — посміхається чоловік.

Анатолій Сікорський ніколи у житті не пив і не курив. Крім того, багато читав, завжди займався спортом. Він вважає себе молодим, і упевнений, що ніхто не дає йому його віку. Видають роки хіба що морщини на обличчі.

— То від зустрічного вітру. Але ж морщини чоловіків прикрашають! — посміхається Сікорський і починає одягати шолом, окуляри, налокітники, наколінники.  А далі стає на ролики і каже, що йому час на трасу. 

— Дивіться, наш спортсмен, знову виїхав на дорогу. Оце дає, оце молодець!  —посміхаються перехожі.

Фото Анни Дерейчук, з власного архіву Анатолія Сікорського

Коментарі:

Останні новини