Анастасія Левкова зі Старокостянтинова — письменниця, редакторка, літературна менеджерка. Після 11 років роботи у мережі книгарень «Є» та Українському інституті книги вона почала працювати на себе. На карантині продовжила працювати як фрілансерка і каже, що цей досвід допоміг виробити самодисципліну.
Для Starkon.city Анастасія розповіла про роботу на віддалі і карантин у рідному місті.
— Коли я звільнилася з Українського інституту книги, кілька місяців не мала постійної роботи. Мене запрошували проводити зустрічі з письменниками, редагувати книжки. Але це був трохи турбулентний період і нестабільні заробітки. Згодом я отримала пропозицію від двох проєктів, і у 2019 році оформила ФОП. Відтоді я стабільно працюю у проєктах, які можуть тривати від місяця до року, — розповідає Анастасія.
Від січня цього року у літераторки з’явилася ще одна постійна робота. Це електронний додаток для читання і слухання інтерактивних книжок.
— Ми записуємо аудіокнижки. Моє завдання — організувати та запустити весь процес: вибирати книжки, домовлятися про права на них із видавцями та авторами.
«Коли ти не залежиш від однієї роботи, світ не валиться від проблем»
Тепер у житті Анастасії одразу всього і багато. Ще працюючи у книгарні «Є», де вона займалася організацією зустрічей з письменниками, дівчина мала підробітки: редагувала книжки, писала статті про літературу, вела книжкову передачу на радіо. А після звільнення усі ці вміння їй згодилися.
— Проєкти, за які я беруся, теж полягають в організації заходів, редагуванні, оцінюванні творів, поданих на літературні конкурси, а частіше — в усьому цьому одразу, і мені це дуже до вподоби.
З організацією роботи на віддалі Анастасії стало у пригоді широке коло знайомств. Також зіграла свою роль репутація.
— Потенційні колеги знали, що я завершую початі справи, і як правило, вписуюся в дедлайни.
При цьому Анастасія оперує терміном «горизонтальний кар’єрний ріст». Це коли людина не піднімається сходинками посад, а займається кількома проєктами одразу.
— Як на мене, дистанційна робота — саме те. По-перше, цікавіше, бо розмаїтіше. По-друге, ти незалежний від якоїсь однієї роботи, а тому, якби щось трапилося, то є інші справи і світ не валиться від проблем,- упевнена старокостянтинівчанка.
«На карантині я по-новому відкрила для себе Старокостянтинів»
Робота на себе дозволяє Анастасії подорожувати і приїжджати до рідного містечка. Вона повернулася до міста дитинства під час карантину і провела тут кілька місяців. Каже, Старокостянтинів тепер побачила по-новому.
— У Старокостянтинові я щодня кудись виходила, пішки йшла до замку й набережної. Я раптом по-новому відкрила для себе місто і старий район — чомусь коли жила тут, не любила «прирічкову зону» аж так. У карантинний час побачила його по-іншому: не окремо, як раніше, а в ряду з іншими маленькими містами України: Берегове, Хуст, Мукачеве, Кам’янець-Подільський, Ізмаїл, Мелітополь, Новомосковськ, Первомайськ... Мені цікаво було міркувати про феномен містечок, про українсько-польсько-єврейську історію Правобережної України, — ділиться враженнями дівчина.
«Мені подобається бути серед людей, коли навколо є «двіж»
Анастасія зізнається: спершу їй дуже не подобалося працювати поза офісом.
— Якраз роботу в офісі я люблю: маєш робоче місце, що ніяк не змішане з домашнім простором. Усе чітко розподілено: там, де працюєш, — робота, там де відпочиваєш, — дім. Мені подобається бути серед людей, коли навколо є якийсь «двіж».
Тому для дистанційної праці дівчина навмисне створювала собі офісну атмосферу: ходила працювати в офіс до подруги, працювала у кав’ярнях. Але каже, що це не надто зручно, бо в чужому офісі почуваєшся трохи не повноправним членом спільноти, адже ти у гостях. У кав’ярнях такого відчуття немає, зате не можеш поділитися емоціями.
— Не скажеш же незнайомій людині за сусіднім столиком: «О, клас, на наш фестиваль погодилася приїхати Оксана Забужко!» або «Оце тееееееекст!». Я редагую репортажі на Reporters і тамтешні статті бувають дуже щемкі та проникливі.
І хоча на сьогодні проблема офісу для Анастасії не вирішена, проте карантин допоміг сприймати її безболісно. Дівчина побачила чимало переваг у справі, яку можна зробити віддалено. Наприклад, не потрібно часто використовувати громадський транспорт, дотримуватися робочих графіків.
— Вдома я вже теж поділила простір: є робочий стіл, за яким працюю. А є решта помешкання — для позаробочих справ,- розповідає Анастасія.
«Командне спілкування все одно є. А для живого треба просто кудись виходити»
Анастасія Левкова каже, що любить спілкування та командну роботу. Та навіть із роботою на віддалі команда у неї є. Тільки тепер вона спілкується з людьми у чатах або по відео.
— З різними проєктами я маю різні команди. Навіть коли пишу книжку, то є ще редактори, ілюстратори. Словом, командне спілкування все одно є. А для живого треба просто кудись виходити — часом зустрічаємося з колегами десь і поза інтернетом.
«Навіщо не отримувати задоволення, якщо можна отримувати?»
Редакторка каже, що для роботи на віддалі вкрай важлива самодисципліна. А їй сприяє любов до того, що робиш.
— Усе, що я роблю, так чи інакше пов’язано з мовою та літературою, часом іще історією та іноземними культурами. І все це мені страшенно цікаве. Якщо пропонують щось нецікаве, то на це не погоджуюся. Навіщо не отримувати задоволення, якщо можна отримувати?
Анастасії подобається працювати за графіками, які створює для себе сама.
— У будні я багато працюю, трохи відпочиваю, наприклад, вечорами гуляю. А у вихідні — багато відпочиваю, трохи працюю або взагалі не працюю. Відпочинок надзвичайно важливий. У суботу-неділю я зрідка «залипаю» у Фейсбук або десь «зависаю». Також гуляю, подорожую, ходжу в гості. І це якраз допомагає тому, щоб потім протягом тижня я могла інтенсивно працювати і не думати, що справжнє життя проходить повз.
«Я помітила: більш продуктивною є праця вранці»
Доки Анастасія була у Старокостянтинові, виробила графік роботи. Тепер його намагається дотримуватися після повернення до Львова.
— Я помітила, що більш продуктивною є робота вранці. У мене склався гарний режим: лягаю не пізніше 23.00, а встаю не пізніше 7.30, далі вмивання, сніданок і сідаю за роботу. У цей час я можу виконувати якісь найскладніші для себе завдання. У Старокостянтинові о 10 чи 11 ранку, коли відчувала легенький голод, йшла на кухню, і ми з мамою мали спільну «другу каву» (мама на пенсії, тому вдома), протягом якої обговорювали різноманітні творчі справи абощо. Це були чудові ранки!
Дівчина розповіла, що колись почула дуже цікаву формулу про справи. То був поділ на «важливі термінові», «важливі нетермінові», «неважливі термінові», «неважливі нетермінові».
— Зрозуміло, що людина, яка цінує свій час, одразу відкине неважливі нетермінові справи. Лишаються три інші категорії. І вдумливі люди радять зосереджуватися на справах... як думаєте, яких? Важливих термінових? Ні. На важливих нетермінових! Чому? Бо важливі термінові ви все одно зробите. Неважливі термінові — теж. А от у свій найбільш продуктивний час краще зосереджуватися на важливих нетермінових справах, бо якраз їх ми схильні відкладати.
Анастасія Левкова написала дві книги. У 2017 з’явилася її перша книга для підлітків «Старшокласниця. Першокурсниця», яка в номінації «Дитяча книга року» потрапила у фінал Премії «Книга року BBC-2017». А у червні цього року у видавництві «Портал» вийшла дитяча книжка письменниці «Ашик Омер». А під час карантину дівчина працювала над третьою книжкою. На сьогодні вона вже завершена і вийде цьогоріч у видавництві «Портал».
«Спільна мова. Як народжуються і живуть слова» - така її назва, і це емоційна весела книжка для дітей від 11 до 111 років про мову: про діалект, жаргон, суржик, про стилі мовлення, про те, навіщо існує літературна мова і чи варто стежити за тим, щоб усе говорене було літературним.
— Я довго відкладала написання книжок. У час карантину я стала зосереджуватися якраз на цьому. А щоб пришвидшити процес, почала працювати з видавцем за угодою: укладаємо договір, виставляємо дедлайн і гонорар — тоді ця справа стає ще важливішою і все ж таки терміновою, особливо коли на носі кінцевий термін.
«Нічого не робити до дедлайну чи працювати не зупиняючись?»
З власного досвіду Анастасія знає, що робочі графіки бувають різними. Як і ставлення до них. І це не залежить від того, де твій стіл — в офісі чи вдома.
— У багатьох буває крайність «нічого не робити, поки не настане дедлайн», а буває інша — «не можу спинитися, бо треба «працювать, працювать безумовно!» (слова Івана Франка).
Каже, що у першому випадку допомагає планування. У другому — графік і чутливість до своїх потреб. А потреби, вважає дівчина, не тільки в заробітках і творчій самореалізації, а передусім у спілкуванні, спонтанності, доброму самопочутті.
— Якщо ми не забуваємо про ці потреби, то не будемо працювати цілий день. Тому варто балансувати між принципами «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні» та «Робота не вовк, у ліс не втече» і пам’ятати слова Ісуса Христа: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт, 6:36), — ділиться думками Анастасія.
Фото: з особистого архіву Анастасії Левкової
