Ірина Тишко родом зі Старокостянтинівщини. Її рідні живуть у нашому місті, а вона уже кілька років як киянка. Журналісти Starkon.city зв'язалися із землячкою, аби запитати де вона зараз і як складається її життя під час війни.
Ірина наразі у Києві. Попри постійні загрози обстрілів і ракетних ударів вона з чоловіком не лише залишаються в Києві, але й допомагають іншим. Далі - розмова.
Чому не виїхали, як це зробили інші?
- Ми багато думали про це і друзі на нас тиснули, аби ми їхали за кордон, але якось зненацька виникло питання: а чому ми не розглядаємо боротьбу?
Усвідомлюю, що саме через дітей я була б змушена терміново поїхати у безпечне місце. Ми - вдома. Можливо, це звучить патетично, але повірте, ми приймали рішення дуже раціонально.
Ви живете у самому Києві?
- Мешкаємо не в самісінькому Києві, а у передмісті географічно. Хоча передмістя зараз - гарячі точки, проте у нас відносно спокійно. Тому ми у своєму темпі, з певними обмеженнями, але будемо робити все, щоб бути корисними.
Здоровий глузд дуже допомагає оцінювати ситуацію. Дуже раджу ним користуватися. Крім того, варто подбати про рідних, аби вони були у безпечному місці, це зменшує рівень тривоги. Гумор теж допомагає не зійти з глузду. Дуже вболіваю за моїх земляків, ми з багатьма зараз на зв'язку. Підтримуємо один одного, комунікуємо, турбуємося.
У вас квартира? На якому поверсі живете?
- Ми на третьому поверсі. Коли все розпочалося, познайомилися з сусідами, з ким не комунікували раніше. Перевірили сховища. Дізналися, до якого нам найближче і скільки часу займе, аби туди добігти. Зібрали рюкзаки з документами, одягом, банками для заряджання телефонів, гроші. У коменданську годину закриваємо вікна і вмикаємо неяскраве світло. Дуже чітко дотримуємося вимог та обмежень коменданської години. Радимо рідним та знайомим завжди залишатися зібраними.
Знаємо, ви допомагаєте іншим. Як розпочали цю справу?
По-перше, записалися в місцеву ТРО, але без зброї нам заборонили патрулювати територію, тому ми з чоловіком допомагаємо підвезти ліки чи продукти тим, хто потребує, бо маємо транспорт.
Волонтерство почалося з прохання моєї подруги допомогти її брату з взуттям. Він боєць ТРО і зносив свої кросівки. За день знайшла взуття, бо розуміла, що якщо допоможу чиємусь брату, хтось допоможе моєму. А потім ми вирішили допомогти одній з бригад Київської ТРО, бо рашисти не покидають ідеї окупувати Київ.
Зараз намагаюся налагодити співпрацю з німецькими друзіями, які готові підтримати українське військо, придбавши тактичні аптечки.
А ще ми у кібервійськах - блокуємо ворожі інтернет ресурси, телеграм-канали. Ми завжди маємо план,- так легше у сьогоднішніх реаліях.
Віра у перемогу завжди з тобою?
Так, але просто вірити я не можу, я вірю в людей, в ЗСУ, ТРО. Ми всі маємо зробити все, щоб мати свою країну вільною.
І не забувати казати людям, що ви їх любите!
Для Кремля зараз велика проблема - це українці, які вперто боронять свою землю. Подивіться на Херсон. Росія планувала там зробити щось схоже на так звані ЛДНР, але це не вдається через людей. І не вірте, коли вам кажуть, що ви не можете ні на що вплинути, на цій ідеї живе путінська росія. Для нас, українців, все інакше - ми відчуваємо відповідальність за долю країни і для нас ця війна - за наше існування, тому у нас дороги назад немає.
Я мало плачу, бо не хочу бути тягарем для моїх рідних.
*Усі фото ілюстративні, з відкритих інтернет-джерел
