Старокостянтинівський костел Святого Іоана Хрестителя з перших днів війни веде активну благодійну діяльність. За підтримки християн з Польщі, Німеччини, Італії та інших країн Європи тут надають допомогу переселенцям.
Наразі уже близько 8000 осіб отримали необхідні продукти та одяг. Крім того допомогу від костелу отримали військові, лікарня та шпиталь.
- При костелі благодійний фонд "Карітас Спес" працює уже близько 7 років. Допомогу надавали прихожанам, багатодітним та малозабезпеченим родинам. Проте з початком війни значно зросла кількість людей, які потребують допомоги. У місто, громаду приїхало багато переселенців, тож волонтери нашого фонду розширили свою діяльність і почали допомагати усім, хто цього потребує, - розповідає пані Галина Білоус. - Усю благодійну допомогу отримуємо за сприяння та особистої участі брата Станіслава Маньскі. Це він шукає благодійників у Польщі, Німеччині, Італії, звертається до знайомих та друзів закордоном аби зібрати гуманітарні вантажі в Україну.
Сьогодні у фонді "Карітас Спес", при Старокостянтинівському костелі, працює 20 волонтерів. За 3 місяці праці люди уже добре знають свою роботу та встигли налагодити певну систему. Тут приймають переселенців у понеділок, середу, суботу та неділю. За день за допомогою приходить від 250 людей, а буває й 500. Зазвичай у суботу та неділю людей більше, приходять не лише переселенці, які мешкають у місті, а й приїжджають із сіл. Географія внутрішньо переміщених осіб надзвичайно широка: Харків, Маріуполь, Херсон, Попасна, Миколаїв, Київ, Сєвєродонецьк, Краматорськ, Ірпінь.
- Долі їх усіх різні та особливі. Тут можна почути історії, які без сліз не вислухати. Звичайно, особливо часу на це немає, але намагаємося почути, звернути увагу, допомогти кожному.
Якось сюди прийшла жінка з дитиною, а на території були військові. Дитя почало плакати, ховатися, кричати, що їх зараз будуть вбивати.
Більшість розповідають, що їм уже немає куди повертатись, але все рівно хочуть додому.
Одного разу жінка прийшла і попросила 1 наволочку, 1 простинь і рушник. Ми, звичайно, запропонували продукти, одяг, а вона відмовилась, сказала, що сподівається швидко поверну-тись додому, - ділиться з нами Галина.
Одягу, білизни тут справді чимало. Перед тим, як вивісити усе для переселенців, волонтери оглядають речі, аби вони були у придатному стані.
- Не хочеться ображати людей і пропонувати будь що.
Перші тижні допомогу роздавали не лише для переселенців, а й для самих старокостянтинівців. Проте побачили, що не завжди вистачає продуктів, інколи одні беруть з надлишком і при цьому не вистачає іншим. Тож тепер тут налагодили волонтерську роботу і допомогу видають лише переселенцям, за наявності необхідних довідок.
- Ми побачили, що набагато легше працювати, коли є певна система та облік, - каже пані Ірина Ніколайчук. Волонтери ведуть зошити і записують усіх, хто отримує необхідне. Наразі благодійну допомогу надають один раз на 2 тижні. Люди уже знають, що із собою потрібно мати особисті документи та довідки внутрішньо переміщених осіб. Сьогодні ми можемо дати людям усе, що вони потребують, і в цьому головна заслуга брата Станіслава. Це він зумів налагодити таку логістику, що допомога до нас їде мало не зі всього світу.
Ірина розповідає, що якось сюди прийшла жінка в одній футболці. Це все, що у неї було: так вона вийшла з дому і поїхала аби залишитись живою. Волонтери швидко зібрали усе необхідне і прилаштували переселенку.
Інші розповідають, що втратили будинок, але залишився висаджений ними садок. І вони, незважаючи на все, мріють повернутися на свою маленьку батьківщину.
У черзі за продуктами стоїть близько 100 осіб. Люди сюди приходять теж раз на 2 тижні і можуть отримати необхідні продукти та засоби гігієни. На родину тут дають продуктові набори, у яких 12-15 найменувань: борошно, цукор, чай, солодощі, консерви, крупи, макарони та інше.
Крім того надають засоби гігієни, пральний порошок. Для великих родин, які звертаються вперше, є столове приладдя: каструлі, вилки, ложки, ножі.
Волонтери Тетяна Мазур з Оксаною Петровською, що видають продуктові набори, працюють уже 3 місяці. Запитуємо чи втомилися. Дівчата лише посміхаються і кажуть, що втомитися робити добро неможливо.
- Так, буває важко, бо потрібно розвантажити, перенести, розібрати, розфасувати продукти, тоді на допомогу приходять чоловіки, - каже пані Тетяна. Ми намагаємося завчасно сформувати продуктові набори, адже черга велика і хочеться швидко відпустити людей. З продуктів, гігієни та хімії у нас є все необхідне, тож для переселенців це неабияка підмога.
Пані Тетяна розповідає, що за період війни, уже 5 зошитів списала, у яких облікує переселенців. Деякі з них стали вже зовсім рідними. Сюди ходили вагітні жінки, вони вже народили діток у Старокостянтинові і приходять за допопомогою для новонароджених.
- А ми маємо, що дати: памперси, вологі серветки, дитяче харчування.
І знову ж Тетяна згадує брата Станіслава, каже, що без його участі цього всього не було б.
Дівчата радіють, коли чують, як повністю російськомовні переселенці, з усіх сил намагаються говорити українською. А ще їх дуже вразила дівчинка, котра теж розмовляла російською, а вони їй подарували журнал з молитвами українською. За кілька тижнів дитина прийшла особисто аби розказати їм вивчену молитву.
Такі випадки лише додають сил та натхнення для роботи та допомоги. Але, звичайно, усі разом і волонтери, і переселенці, і всі українці чекають перемоги та звертають усі свої молитви з одним проханням.
Фото Лілія Потерба
