Ще у 2018 році журналісти сайту писали про багатодітну родину старокостянтинівців – подружжя Ігоря та Світлани Саніцькіх. Тоді разом з ними тішилися мирному життю, щирим щасливим посмішкам дітей. Уже три роки Саніцькі проживають у Польщі. Їхнє життя за цей час суттєво змінилося, проте війна у рідній для обох Україні внесла свої сумні корективи.
Отож, списалися і розпитали нашу землячку про життя, допомогу українцям та війну, що болить її рідній землі та душі.
З початком війни особисте життя Світлани Саніцької, як і в усіх українців, розділилося на «до» та «після».
- Так, я маю родину, я тут щаслива, кохана жінка, мама. Але там, у моїй рідній країні батьки, друзі, знайомі і просто люди! Від цього боліло так, що не спала щоночі. А потім вирішила: якщо я не в Україні, мушу допомагати! Спочатку самі збирали що могли: ліки, памперси, дитяче харчування. Завезли великим бусом гуманітарну допомогу на український кордон. У місті, де проживаємо, прибирали, готували для проживання переселенців будинки, сортували гуманітарну допомогу, але й це здавалося краплею! - розповідає Світлана.
Самі Саніцькі виховують семеро дітей: Анастасії - 16, Софії- 13, Максиму - 10, Матвію - 9, Дарині - 6, Марку - 4, Емілії - майже 2 роки. Сім’я винаймає 3-кімнатне помешкання. До речі, у їхній оселі теж певний час жила подруга Світлани з донькою.
Жінка каже, що у Польщі усі згуртувалися навколо допомоги українцям. Кожен допомагає як може.
Згодом Світлана почала працювати на кордоні у волонтерській фундації «Медика». Мала лише невеликі перерви на те, щоб побачити сім'ю.
- Роботи на кордоні дуже багато. Потрібно готувати, допомагати переселенцям, підтримувати їх морально, бавити дітей. Якби не моя сім'я і підтримка з їхнього боку, то б не змогла стільки часи присвятити волонтерству. Для того, щоб я змогла допомагати людям, чоловік взяв відпустку і був з дітьми більше двох тижнів. Він готував, пік, прав, навіть робив зачіски для донечок! І старша донечка Анастасія мала дві неділі перерви у школі та допомагала чим могла, трохи й зі мною волонтерила! Проте я не вважаю себе героєм, я просто жінка і мама, яка не може бути осторонь, коли навколо скільки страждання і болі! – написала Світлана.
Вона розповіла, що часто люди потребували особливої підтримки - іноді доброго слова, іноді тиші, деякі обіймали, плакали. Тисячі покалічених долею людей і діти, які їхали у соціальних безкоштовних автобусах із зони бойових дій - то взагалі окрема історія. Траплялося, люди були без елементарних речей та документів!
Навіть Великодні дні Світлана вперше провела без своєї сім'ї, дітей. Пасха на кордоні… Жовто-блакитні писанки і дитячі очі, які так рано знають про біль та доросле життя, - ділиться спогадами волонтерка, - і так день і ніч, з 9 ранку до 21 вечора, у свято і будень…
А вдома чекає коханий чоловік, який нелегко працює у будівельній галузі, щоб забезпечити велику родину. До речі, наймолодша Емілія народилася вже у Польщі.
Світлана каже, що Польща – країна, яка дає хороші можливості, хоча рідна Україна завжди у серці!
- Про свій вибір жити тут ми не шкодуємо. За рік змогли купити авто. Я навчаюся на стаціонарі в університеті , маю диплом магістра український, а тут спробувала і вступила на безкоштовне навчання до Сілезького університету в Катовіцах. Діти відвідують різні гуртки, подорожують. Маємо і спільні сімейні подорожі: зимою - у гори, а влітку – на море. Але нам дуже болить за Україну! Тому я тут - на переході польського кордону, у нас можна поїсти, випити гарячого чаю або кави, з'їсти щось солодкого, взяти води, фруктів в дорогу. Поблизу є лікарі, які надають медичну допомогу, діти можуть перебувати у ігрових кімнатах. Ми маємо намет, деколи там ночували діти і мами, які відпочивали з дороги. Намет обігрівався, бо вночі бувало і до -6. Я необхідна була там, бо розмовляю вільно і польською, і українською мовами.
Світлана з сім’єю живе у місті Сосновець. Це за 350 кордону від кордону, де працює волонтером. Виручає потяг Інтер сіті, знайомі волонтери, бла-бла-кар…. Наразі вона взяла кілька днів відпочинку і вже вдома, готується до сесії, збирає іграшки по школах та іншу допомогу, яку планує відвести на локацію «Медики».
Каже, на кордоні зустрічала і наших, старокостянтинівців.
Серед них - жінка, діти якої разом з Світланиними відвідували дитсадочок у Старокостянтинові.
Різних людей доводилося бачити, різні історії чути! Була жінка, яка їхала в піжамі без документів з Маріуполя, були люди, які найперше воліли перевести домашніх улюбленців. Допомагаємо усім – розповідає Світлана.
Зараз переселенців стало менше, однак дні і ночі бувають різними. Щоразу, коли волонтерка відповідає короткими повідомленнями на наші запитання, хочеться дізнатися: ну як так усе встигати, маючи семеро дітей?
Вона щиро відповідає:
- Маю золотого чоловіка, бо не кожен зрозуміє і буде так підтримувати. Словом, з такою підтримкою я можу усе!
А ще вона постійно пише про те, як люблю свою країну, і як хвилюється за рідних, знайомих, усіх людей!
Працюючи на кордоні, Світлана веде особистий щоденник. Ми попросили у неї допис лише з однієї нічної зміни.
«Я з ночі, емоцій багато! Я вірю, в України є шанс все змінити, але чи вартий цей шанс скількох покалічених життів? Діти, батьки, бабусі, дідусі… Змучені, втомлені, а в очах – страх і розпач! Тут нові знайомства, багато людей з великими серцями, відкритими на допомогу. Але є й такі, що можуть скривдити, завдати нового болю. Тварини, багато тварин – вони теж налякані! Хворі діти, і мами, які тримають їх за руку. Вони плачуть, плачу і я (так, щоб ніхто не бачив). Фізична втома? Ні, це нічого порівняно з емоційним станом. Треба посміхатися – пам’ятаю це, треба дарувати радість, надію, пропонувати допомогу, але серце розривається від смутку цих людей! Дехто з них пам’ятає війну ще дитиною, і зараз, замість того, щоб радіти дітям, онукам, шукає дому в іншій країні!»
Здається, у цих кількох реченнях увесь біль українців, які покинули домівки, тікаючи від обстрілів та біди. Дай Боже, щоб українці повернулися у рідну країну, а ініціативна волонтерка, багатодітна матуся та студентка Світлана Саніцька – з кордону додому. Дай Боже, щоб швидше припинилася війна!
Фото: Swietłana Sanitska
