Уже більше місяця у Старокостянтинові тривають заняття в безкоштовних мовознавчих студіях "Спілкуємось українською". На заняття приходять переселенці із Запоріжжя, Мелітополя, Харкова, є і старокостянтинівці. Української мови бажаючих навчає педагог з багаторічним стажем роботи, поетеса Лідія Ярохно.
Журналістам Starkon.city вдалося побувати на уроках української та поспілкуватися з Лідією Іванівною про її учнів, місце української мови натепер, її майбутнє.
Думка про те, аби вивчати українську мову з тими, хто має бажання у Лідії Іванівни виникла давно. Проте постало питання де це можна робити. Вдома розмістити бажаючих не було змоги. Тож якось своїми думками Лідія Іванівна поділилася у бібліотеці. За кілька днів педагогу зателефонували і запропонували взяти участь в проекті, який і розрахований на вивчення української мови. Так почалася співпраця Старокостянтинівської бібліотеки та Лідії Ярохно.
- Звичайно, відразу було хвилювання, я не знала чи будуть бажаючі, шо це будуть за люди. Зраділа, коли на заняття прийшли люди різного віку: у мене є і студенти, і жінки поважного віку, - розповідає Лідія Іванівна. - Перше заняття розпочали з організаційних моментів та побажань. Хтось хотів більше вивчати літературу, когось цікавило як подолати суржик, як перейти з російської на українську. Я намагалася врахувати усі побажання. Тут мені на допомогу прийшла колега Світлана Стельмах. Вона мала розробки та рекомендації Олександра Авраменка, і за цим зразком я і веду заняття. Вивчаємо частково граматику, правила, працюємо над текстом, збагаченням словникового запасу, виявленням русизмів, складаємо діалоги.
Наразі на заняття стабільно ходить 8 людей. Переважна частина з них переселенці, але є і старокостянтинівці.
- Відразу соромилися говорити, а тепер намагаються кожну можливість використати, щоб розмовляти українською мовою, - ділиться Лідія Іванівна. - Йдемо разом додому і по дорозі говоримо українською, мої учні, так їх називаю, залишаються після занять, щоб поспілкуватися. Просять виправляти помилки. Бачу і знаю, що бажання вчити рідну мову є у всіх, але не завжди люди знаходять середовище для спілкування.
Цікавимося у Лідії Іванівни чи буде місце для російської мови в українському суспільстві після нашої перемоги. І наскільки потужно зможе розвиватись українська.
- На жаль, буде. Я не проти самої мови, як такої, але не хочу, щоб українцям нахрапом навязували російську, як це було і казали какая разніца. Шкода, що навіть сьогодні у місті від деяких переселенців можна чути, що тікали вони не від росіян, а від бомбардувань. Коли є ось такі думки, то російська, на жаль, ще буде у нашому суспільстві. Знаєте, навіть дивлячись наше телебачення, розумію, що наші журналісти провідних каналів теж у побуті спілкуються російською, бо допускають такі помилки, які навіть мої учні ніколи не роблять.
Мовлення публічних людей має бути якісним та зразком для наслідування. Навіть в совєцкі врємєна, диктор який говорив українською - говорив бездоганно. Наголоси, побудова речень, вільне володіння мовою було на найвищому рівні. Наразі ми чуємо суржик, а найпоширеніші помилки чуємо у закінченнях слів: по окопам, по селам, по містам, а в українській мові закінчення - ам немає, є -ах, -ях.
Звичайно, повномасштабна війна росії проти України дала значний поштовх для розвитку української мови, на жаль, це зробила війна. Радію, що молодь прагне вчити мову, говорить нею, боюсь лише аби не зник ось цей запал.
А для цього нам необхідно змінити статтю 10 Конституції України.
Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Саме російська мова виділена тут окремо. А ще згадаймо сумнозвісний закон Ківалова-Колесніченка, за яким на місцевому рівні можна було запроваджувати російську мову. Дякувати Богу він скасований.
3 роки на іспитах ЗНО я перевіряла роботи з української мови та літератури, їх творчу складову. Позаминулого року це були роботи випускників Луганської та Одеської областей. Відповідаючи на питання чи може бути патріотом людина, яка проживає за межами України, наша українська молодь ставила у приклад Шарія. Про що можна після цього говорити. Шкода, але ми програємо російській пропаганді, яка вкладає у це шалені кошти.
Те що робить нас неповторними, самодостатніми - це мова та звичаї, але шкода, що це розуміють не так багато людей, як хотілося б, а на загал поки залишається какая разніца.
Вероніка та Валентина переселенки з Мелітополя. Онука з бабусею від самого початку ходять на заняття української мови. Кажуть, що завжди прагнули вивчати рідну мову, але не було можливості, оскільки усе середовище російськомовне. Вероніка відвідувала російську школу, де було лише 3 години української мови на тиждень. Пані Валентина каже, коли навколо все спокійно, то говорити українською їй просто та легко, а от коли починає нервувати, то переходить на російську, але це поки що.
