9 квітня на Донеччині, у с.Новокалинове Покровського району, під час виконання бойового завдання загинув стрілець-помічник гранатометника батальйону охорони 7 бригади тактичної авіації Анатолій Сергійович Коломієць.
21 квітня з Героєм попрощалися у рідному Старокостянтинові.
Анатолію було лише 37 років. У чоловіка залишилися батьки, 13-річний син, кохана, з якою мав одружитися одразу після повернення з фронту… Горе, яке нині переживає сім'я, важко описати словами.
У березні 2022 року Анатолій, який усі роки до повномасштабної війни працював у сфері охорони, пішов до військкомату. Батькам нічого не сказав, вже вдома розповів про те, що служитиме у батальйоні охорони бригади. Лише додав, що попросився служити у Старокостянтинові через батька, який хворіє.
“До війни Толя збирався на роботу за кордон,- розповіла журналістам мама Анатолія Зоя Борисівна, - але зламав ногу, отримав складну травму і довго оговтувався після операції. Після розлучення син жив з нами, хотів відремонтувати хату. Він дуже любив займатися столярством, зробив чудову гойдалку, декоративний млинок, руки мав золоті, а душу романтика. Кілька років тому зустрів своє кохання, дуже хорошу жінку… Казав, мамо, приїду, підемо свататися… Але не судилося.
Рік Анатолій служив у Старокостянтинові, а в березні 2023 у складі зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил, після навчальних зборів, потрапив на передову.
“Пам'ятаю, він так швидко збирався, що ми навіть не встигли сказати один одному щось важливе, особливе, таке, що залишиться у пам'яті на все життя,- ридаючи, розповідає мама загиблого. - А далі Толя по можливості телефонував, писав у вайбер, усе запевняв: "мамулічка, все буде добре!" і дуже-дуже сумував за домом, рідними, синочком Владиславом, який часто залишається ночувати у нас, коханою…
Зоя Борисівна пригадує останню розмову з сином. Це було 8 квітня. Анатолій сказав, що йде на завдання і кілька днів з ним не буде зв'язку. Просив маму не хвилюватися.
9 квітня Анатолій Коломієць загинув, але рідним повідомили, що він пропав безвісти.
- Коли нам повідомили, що Толя пропав безвісти, я вірила лише у синові слова: він на завданні, і тому немає зв'язку,- каже Зоя Борисівна, - 9 квітня, у Вербну неділю, пішла до храму і дуже просила Бога: нехай у полоні, але щоб живий, живий! 11 квітня серце розбила чорна звістка- син загинув при артобстрілі, його тіло знайшли, коли ЗСУ відбили ту територію… 13 квітня, у день мого народження, я відчинила вхідні двері і побачила великий красивий букет. "Це Вам від Толі!"- сказала його кохана Настя. Ще за тиждень він попросив купити від нього квіти і привітати… Я бережу кожну пелюстку кожної квітки у цьому букеті від сина. Розумом розумію - Толі вже не повернеш, а серцем ну не можу я цього прийняти! Нам треба вчитися жити без нього, - повторюю онукові, який дуже важко переживає смерть батька, - повторюю, а сама не вірю!»
Якось Зоя Борисівна зайшла до майстерні, де любив працювати Анатолій. Раніше бувала тут рідко, не хотіла заважати рідному майстру, а тут оглянулася і побачила напис на стіні. Почерк сина, великі літери і слова: "Слава Україні! Героям Слава! І дата: 24 лютого 2022 року.
Цифри, які змінили життя мільйонів. Війна, яка забирає кращих...
------
Журналістам сайту вдалося зв’язатися з командиром роти. Він розповів, що наші хлопці сьогодні б’ються буквально за кожен метр української землі. В одному з таких штурмів загинув Анатолій Коломієць.
- Пам’ятаю нашу розмову перед тим, як Анатолій пішов на завдання. Я запитав його, чи готовий, бо знав, що має проблеми зі здоров’ям, він без сумніву відповів “так”. Сказав, якщо треба, то треба, нічого роздумувати! А далі... Русня “гатила” з усього можливого, хлопці потрапили під обстріл, - каже командир.
Тіло Анатолія Коломійця змогли забрати з поля бою не відразу, а лише тоді, коли відбили цей маленький шматочок такої дорогоцінної землі, яка сьогодні вартує людського життя…
Слава Героям України! Вічна пам'ять їм на нашій святій землі та вічний спокій на небесах!
