Кожен ранок цієї жінки починається з огляду новин. Її цікавить уся інформація про Костянтинівку - місто у Донецькій області, яке нещадно обстрілюють окупанти.
У серце її рідної батьківщини, де народилася і виросла, летять ракети С-300 і б’ють з РСЗВ «Ураган». Ворог руйнує будівлі і вбиває людей. За 25 кілометрів – Краматорськ, за 20 – Бахмут, за 11 – Часів Яр, за 50 - фронтова Авдіївка.
Ці та інші міста Донеччини знайомі і полюбилися Владиславі вже давно. Ведуча дитячих свят, у мирний час вона проводила тут заходи, була координаторкою весіль, ювілеїв, корпоративів. Працювала у команді професіоналів , разом з якими намагались влаштовувати свято під ключ. Улюбленим місцем ведучої була алея троянд у Бахмуті. Тут, серед квітування, весільні церемонії вдавалися особливо вишуканими та елегантними.
Владиславі й досі важко повірити у те, що алеї троянд немає. Та що там алеї, - зруйнований Бахмут! У Костянтинівці немає школи навпроти багатоповерхівки, де її квартира, вщент вигоріла їхня дача, а на подвір’ї будинку, де мешкала мама, велика вирва від касетної бомби.
Тут було життя. Костянтинівка після чергового обстрілуФото: slovoidilo.ua
Разом з чоловіком, молодшим сином Нікітою та мамою Влада виїхала з Костянтинівки. Старший син Данило на той час жив і навчався у Києві. Вже більше року вони мешкають у Старокостянтинові.
Ми поспілкувалися з переселенкою Владиславою Поляковою про війну, життя, мрії та улюблену справу.
Влада починає нашу розмову зі спогадів. Вони приємні, із того, мирного життя. Перед великою війною вона разом з колегами планувала відкрити власне івент агенство. Для створення атмосферних свят мала достатньо досвіду, матеріалу та чудову команду.
В Костянтинівці жінка працювала керівницею гуртка у центрі дитячої та юнацької творчості, а від 2014 року, коли на Донеччину прийшла війна, ще й у громадській організації, де задля розвитку регіону реалізовувала міжнародні гранти. Паралельно творча жінка проводила концерти та свята на теренах Донеччини.
Фото із мирного життя. Творча робота у рідній Костянтинівці
Мав хорошу роботу і її чоловік - працював на ТОВ «Мегатекс», то ж ще до повномоштабної війни приїжджав у Старокостянтинів, де налагоджували нове виробництво. Старший син Данило навчався у Київському національному університеті культури і працював на телеканалі Fashion TV UA, а молодший Нікіта навчався у Костянтинівському ліцеї.
Хоча Костянтинівка ще з 2014 року перетворилася на так званий пункт допомоги для військовослужбовців та переселенців з окупованих міст Донеччини, тут вирувало звичайне життя. Тоді у місті мешкало більше 60 тисяч людей.
Правда і люди від 2014 року стали іншими. Лікарні Костянтинівки приймали поранених у АТО бійців, в квартирах мешканців міста жили переселенці та сім’ї військових, в установах плели сітки та збирали волонтерську допомогу.
«Проросійські настрої з голів людей почали вивітрюватися»,- згадує Владислава.
У те, що розпочнеться велика війна, Владислава, як і більшість з нас, до останнього не вірила. Вона наполегливо будувала свої плани, бо мала чимало нових замовлень на проведення випускних вечорів, дитячих днів народжень.
Фото із мирного життя. Щаслива сім'я Полякових
24 лютого зранку зателефонувала подруга – колега, сказала, що бомблять Харків, там мешкала наша знайома. А далі почалося. Безперервні тривоги, укриття. Першим у Костянтинівці знищили приміщення військкомату, а далі вибухи лунали щодня.
Особливо запам’яталося жінці 9 березня 2022 року. Керівники Центру творчості проводили захід біля пам’ятника Тарасу Шевченку.
«Поруч щось гримить, вибухає, а ми вірші читаємо! Люди біжать, кричать, дивуються: та ви що мовляв, з глузду з’їхали, ану бігом в укриття!»
- Мамо, вивозьте малого!, - наполягав старший син.
- Ще не страшно, ще нормально,- відповідала вона.
Останньою краплею став Краматорськ, де на вокзалі загинуло багато людей. Серед них -знайомі родини.
«Збиралися ми швидко, я хапала свій обладнання, мікрофони, ростові костюми, чоловік злився, що обов’язково забуду необхідне, а голови ведмедя та зайця візьму. Головне – він точно знав, куди ми їдемо - до Старокостянтинова. Найважче було впросити покидати домівку мою маму, яка має проблеми з зором. Вона казала, що не хоче бути нам обузою. Мало не силою посадили в автівку та вирушили…» - згадує жінка.
У Старокостянтинів вони дісталися 10 квітня 2022 року. Завдяки колегам чоловіка швидко зайшли житло.
Фото з мирного життя. Ростові костюми - ще одне захоплення ведучої
«Голова йшла обертом. Потрібно було обжитися елементарними речами – в день приїзду у нас не було навіть ложок! Усім, хто допомагав нам в цей складний час - ДЯКУЄМО! А потім приїхав Данило з товаришем і своїм котом. Стало веселіше. Словом, зажили!» - емоційне розповідає переселенка.
Перша людина, з якою Влада познайомилася у Старокостянтинові, була Евеліна. Власниця зоомагазину розповіла жінці як поводитися з тваринкою і чим годувати. Згодом вони потоваришували.
Врешті місто і його люди родині сподобалися, проти Костянтинівки тут здавалося затишно і спокійно.
Проте сидіти без справи та ще й перебувати при цьому у постійному стресі творчій Владиславі було важко. Гуляючи з сином на дитячому майданчику у жовтневому містечку, часто задивлялася на кафе «Шоколад». Там якраз йшов ремонт. Якось розказала про локацію, де облаштовують велику ігрову кімнату, старшому сину.
Вадислава із сином Данилом
«Так це ж твоє, мамо, і чомусь мені здається, що ти будеш тут працювати!» – ці слова сина, який має освіту режисера естради та масових свят, найкраще спонукали до дій. 1 травня влаштували маленьку ігрову програму навпроти кафе . А потім Влада звернулася до власника кафе Євгена Симоненка.
Так, врешті ведуча дитячих свят із Костянтинівки 7 травня 2022 року відкрила оновлене кафе «Шоколад» у Старокостянтинові і отримала роботу адміністратора ігрової кімнати.
«Я дуже сподівалася, що мені тут пощастить! Недарма ж є спорідненість у назвах наших міст- Костянтинівка і Старокостянтинів!– посміхається жінка.
Владислава добре розмовляє українською мовою. І каже: «Ви не думайте, що у нас на сході всі проросійські. Ні, до 2014 року були ті, хто сумнівався, а тепер все стало на свої місця. А мову у нас вбивали довго, але все відродиться. Головне – перемога!».
Свято, як ведуча провела у Старокостянтинові
Вона вчила мову поступово, коли у російськомовному місті ще два роки тому почала проводити новорічні, а згодом й інші свята українською.
«Звичайно, то були офіційні міські заходи. До речі, за деякий час до війни ми відмінили діда мороза та стали чекати Святого Миколая і Санту… Проте дні народження, весілля та корпоративи проводили на російській мові. Тепер хочеться повернутися до улюбленої справи, але увесь багаж російськомовної музики та сценаріїв я залишила у минулому. Потрібно створювати щось кардинально нове.
Старокостянтинів, кафе "Шоколад" - нове місце роботи Владислави
Мій творчий син, який з 14-річного віку разом зі мною проводив свята, упевнений в моїх силах і готовий допомогти. А я…Я сумую за домом і так хочу, щоб було куди повертатися. Ми залишили ключі кумі і просимо безкоштовно приймати людей, бо розуміємо: їм гірше, ніж нам», - розповідає Влада.
Влада пригадує свою довоєнну мрію: побувати на західній Україні, у Львові та у Карпатах.
«І ось я тут, залишилося проїхатись до Львова та Карпати побачити, - усміхається жінка і тихо продовжує, - правда мрія у мене тепер інша. Я хочу додому!..»
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Starkon.city і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».
