Володимир Капровський - приватний підприємець. Скромний чоловік не надто хотів давати інтерв'ю журналістам. Каже, людина він не медійна, та й до армії далека. При цьому Володимир віддав власні гроші - п'ять тисяч євро - на автобус для військовослужбовців бригади.
У Володимира бізнес із ремонту автомобілів. Старокостянтинівець уже 20 років займається перевезенням маніпулятором вантажів та ремонтом автотранспорту. Майстерня Капровського працює по вулиці Ізяславській, 78, що на території сільгосптехніки.
Про потребу військових, яким не вистачало військової автомобільної техніки для перевезення особового складу, Володимир дізнався від друзів. У чоловіка одразу виникла ідея придбати автобус для бригади. Але спочатку відкрили збір коштів.
- Ми розпочали цю справу з Володимиром Бартовим та Віктором Рябчуком - моїми давніми друзями. Зустрілися з військовими бригади, їздили на аеродром, де сконтактували з Юрієм Кир'яновим та Василем Фесуном. З ними далі і займалися документами і тому подібним.
До збору грошей долучилася уся громада і не тільки. Навіть моя сваха, яка під час війни виїхала із Донеччини, де проживала, до Німеччини, там збирала гроші. Таким чином назбирали 50 тисяч гривень. Цих коштів вистачило, щоб дістатися до Швеції і перевести сюди автобус, - розповідає Володимир.
Володимир Капровський у свій час займався перевезенням автомобілів з-за кордону. Бував і в Швеції, де знайшов великий сучасний автобус "Сетра" на п'ятдесят три місця.
Радилися Володимир з дружиною Оксаною недовго - вирішили віддати власні зароблені гроші на автобус для бригади.
- Але ж Ви самі казали, що далекі від армії? - запитання, що крутиться у голові, нарешті виривається назовні,- а тут віддали такі кошти?!
- У нас у сім'ї ніхто не воює. Якось же ми маємо допомагати! Хтось віддає за нас життя! - тихо і без пафосу відповідає Володимир і додає: під час воєнного стану ми мали можливість взяти автобус без мита, а у мирний час заплатили ще б за розмитнення 20 тисяч євро. Уявляєте, автобус п'ять, а мито!.. Ну як можна було втратити такий шанс! Одним словом, питання стало так, що я той автобус таки купив, друзі мені допомогли зі Швеції. Автобуc був у хорошому стані, на ньому дітей возили, а тепер будуть їздити військові.
Коли люди зібрали разом 50 тисяч, військові зробили мені "шлях" від військової частини, і ми з дружиною поїхали до Швеції. Добиралися важко, мікроавтобусом, з хлопцями з Тернополя, довго стояли на кордоні. Далі пливли паромом, і назад автобус паромом переправляли. А додому вже їхали автобусом: я водій, бо у мене відкриті всі категорії, а Оксана - мій штурман! І кордон проїхали так швидко, ніби всюди зелене світло горіло. Прикордонники лише чули що то для нашої частини, ні на хвилину не затримували! По приїзду військові переписали автобус на частину, бо техніка, яка в'їжджає зазвичай на тому, хто привіз, а не оформив, і через 10 днів ти уже порушник. Та ми усе встигли!" - розповів Володимир.
- Ну зовсім не жаль було такі немалі власні гроші віддавати? - запитуємо далі. І одразу розуміємо, що запитання недоречне, бо йому справді не жаль.
- Є люди які за нас вмирають, є ті, які і більше донатять, - каже чоловік і роздумує: від початку війни усі ми змінилися. Стали ближчими. Пам'ятаю, як розпочиналася війна. Нажахані, не розуміли що це робиться… Ще не прийшли до тями, а вже продукти з дому та консервацію військовим несли. А ще війна швидко показала хто свій, а хто чужий. Хтось і друга втратив, а хтось і рідню… І якось прийшло розуміння: перемогти нам потрібно не лише ворога, а самих себе: згуртуватися, поділитися, допомогти. Не так, що ми про це поговоримо і все, молодці, розійшлися. А насправді… Лише так можемо перемогу наблизити, не інакше.
Вододимир каже, що боїться за людей. Психіка змінюється, коли обстрілів більше. Але упевнений: не треба відвертатися один від одного. Навпаки, не проходити мимо. Допомагати захисникам і сусідам, які потерпають від обстрілів. Підтримувати по душі та можливостях.
Сам Володимир та його сім'я нікуди з України виїжджати не збираються, хоча світу Капровський побачив чимало.
Якщо сьогодні чорне, то завтра чекаємо білого! Це ж закономірність така, вона існує тисячоліттями!
Розмовляємо з цим спокійним упевненим чоловіком і дуже йому віримо! Завтра буде перемога, завтра буде світліше!
Коли матеріал був готовий до публікування, коментар журналістам дав начальник логістики - заступник командира 7 бригади тактичної авіації імені П.Франка Василь Фесун:
- Тоді, коли ворог має свої криваві плани на нашу землю, так приємно відчувати, що є добрі та безкорисливі люди, як Володимир Васильович! Завдяки таким щирим українцям, ми приречені на неминучу Перемогу, та кожен, хто сидить зараз в окопі, обов'язково повернеться до своїх сімей та рідних!
Від імені командування військової частини, ми хочемо подякувати волонтеру, який придбав для нас автобус, який буде використовуватися для обороноздатності нашої країни.
Сьогодні ми вдячні Вам за те, що ми маємо відповідний транспорт для швидкого пересування військовослужбовців частини.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Starkon.city і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».
