Уже 9 рік Ольга Єрмакова разом зі своєю сонячною донечкою Поліною волонтерять заради ПЕРЕМОГИ. Дівчата роблять усе, на що спроможні, адже без діла сидіти не можуть. На початку волонтерства ліпили вареники, пекли пироги та пляцки, наразі плетуть маскувальні сітки, по мірі можливостей долучаються до різноманітних волонтерських справ.
Ольга Єрмакова працює фахівцем з фізичної реабілітації у Центрі комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю. Жінка добре знає, як це виховувати дитину з особливими потребами.
- У мене завжди був такий потяг допомогти іншим діткам з інвалідністю. Я їх добре розумію, а ще більше розумію їхніх мам, тому що я прожила це все на своєму досвіді. Нам простіше знайти спільну мову, ми маємо чим поділитися, що розказати, а інколи просто помовчати, дивлячись один одому у вічі.
- Ви знаєте, - каже Ольга, - саме моя Полінка і дарує мені крила для усіх добрих починань. Наше волонтерство розпочалося ще у 2014 році. Тетяна Бондарчук дала у соцмережах оголошення, що ГО «Яворина» їде на схід у дитячий будинок. Я поговорила з Поліною, розповіла про все і запропонувала віддати частину іграшок та одягу для цих діток. Донька не шкодувала своїх речей: до волонтерського штабу ми принесли дуже багато іграшок та одягу.
Тетяна Володимирівна запропонувала Ользі долучитися до ГО «Яворина». Жінка із задоволенням погодилася.
- Так до сьогоднішнього дня я, по мірі своїх можливостей, намагаюся допомогти та бути корисною як волонтер. Хоча як на мене, це звучить дуже високо, є люди, які роблять набагато більше, аніж я. Але повторюсь, роблю усе, що від мене залежить, що вмію і можу заради нашої ПЕРЕМОГИ.
Ольга згадує, як тоді ще у 2014 році, разом з іншими волонтерами збиралися разом аби наліпити хлопцям смачних вареників, готували консервацію, пекли пиріжки та інші смаколики, плели сітки.
24 лютого 2022 року Ольга прокинулася від вибухів. Відразу не могла повірити, що росія справді розпочала повномасштабне вторгнення.
- Я почула сильний вибух і не повірила, що це розпочалася війна. Звичайно, напередодні усі про це говорили, але я навіть не могла собі припустити, що росія розпочне повномасштабну війну.
Головне тоді для Ольги було пояснити, що відбувається, для доньки та заспокоїти її.
- Поліна, можна сказати, була більш готовою до цього моменту. До того ми з нею не раз говорили на цю тему. Я їй казала, що може бути війна. У неї було багато питань щодо цього. Але, звичайно, почувши вибухи, Поліна злякалася. І з таким болем каже: мамочка, це війна, нас будуть бомбити? Але швидко ми взяли себе в руки і відтоді вчимося жити у тій ситуація, яка є.
Тепер за волонтерські справи Ольга взялася ще з більшим ентузіазмом. Долучається до гарних справ і донька Поліна.
- Поліночка, можна сказати, сама мене надихає на добрі справи, тому що вона дуже велика патріотка. Донька завжди співає українські пісні з прапором нашої країни. Обожнює спостерігати за літаками у небі: махає пілотам своїми рученятами і передає привіти. Якщо чує, що я йду у волонтерських справах, то йде зі мною аби допомогти, каже, що обожнює наших військових і що хлопцям потрібно допомагати. Вона багато читає, розуміє, що в країні війна, зовсім по-дорослому розмірковує про цю ситуацію.
Разом з Поліною Ольга виростила на своїй ділянці лаванду. Продавали пахучі букетики, а за виручені кошти придбали на передову одноразові душі.
- Лаванду ми виростили самі, на жаль, посадили лише два кущі. Пізно я зрозуміла, що лаванда може піти на добру справу. Плануємо вже наступного року посадити дуже багато кущів, щоб було з чим йти до людей. Але, дай Боже, щоб закінчилась війна і та лаванда була для інших потреб.
Ввечері, після роботи, дівчата з радістю печуть закарпатські пляцки, завиванці, пиріжки – теж для наших військових, хочуть порадувати їх смачненьким. А ще Ольга в’язала дідька-бандерівця. Основу пошила інша волонтерка, а вже Оля з Поліною вечорами плели дідька.
- Я достатньо довго плела бандерівця. Могла виділити кілька годин ввечері на цю справу. Щоб зробити повністю дідька-бандерівця потрібно близько 5 кг нарізаних ниток. Але нічого ми розпочату справу з Поліною завершили, а вже волонтерки «Яворини» передали дідька за призначенням.
Ольга каже, що пишається людьми, які з дня у день працюють у волонтерських центрах: плетуть сітки, збирають допомогу, вантажать її і їдуть на передову.
- Насамперед для мене прикладом справжніх волонтерів є голова ГО «Яворина» Тетяна Бондарчук та усі її невтомні помічниці, голова ГО «Учасники АТО міста Старокостянтинова» Сергій Жмурко, члени організації Світлана Зімченко, Оксана Бабенко. Це люди, які знаходять сили кожен день організовувати допомогу на фронт, їх приклад надихає, додає сил, підтримує.
Але жодна волонтерська організація нічого не варта без звичайних людей. Вважаю, що кожен із нас, тут, у тилу, має працювати на нашу ПЕРЕМОГУ. Коли нас буде сотні тисяч працьовитих українців, ми зможемо досягти однієї великої мети.
І коли буде наша ПЕРЕМОГА, перше, що я зроблю, піду до церкви, аби поставити свічку за кожного, хто боронив рідну землю і виборював для нас ПЕРЕМОГУ.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Starkon.city і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».
