15 вересня 2023 року минає рік з дня загибелі молодого старокостянтинівця, старшого солдата Куби Тараса Валерійовича.
Він загинув боронячи Херсонщину - поблизу села Безіменне Бориславського району. Бойові позиції бійців накрили шквалом танкових та артилерійських обстрілів.
Єдиний син у сім'ї, батько шестирічної донечки, яку називав не інакше як принцесою…
Не раз разом з побратимами вони жартували: а ми, мовляв, на кавуни… Там, у спекотних степах 15 вересня 2022 року, Тарасу назавжди залишилося 25.
З дитинства мріяв стати військовим
Разом з мамою загиблого Героя Оксаною Миколаївною ми переглядаємо сімейні альбоми.
Кожен об'єднаний в одну тематику. Перший - зі світлинами, де роки навчання, інший присвячений родині, а третій батьки уже зробили після загибелі сина: всі фото з війни - тут Тарас зі зброєю, тут готує нехитрий польовий обід, а тут поруч з бойовими товаришами.
Всі ці фото об'єднує одна особливість - Тарас всюди посміхається. Широка щира красива посмішка бійця наче створена для фотосесій.
А ще впадає в очі мужня міцна постава молодого чоловіка. У душі одразу з'являється думка: ну чому? Ну чому вмирають такі дужі красиві хлопці?
- Він у нас один-єдиний, завжди був сенсом нашого з чоловіком життя! З дитинства мріяв стати військовим, як батько. Чекав тата з роботи, щоб швидше одягнути його форму, - розповідає жінка.
З дитинства Тарас мріяв стати військовим
Врятував не одне життя
- Сину, чому ти обрав собі такий важкий шлях? Ти ж у мене єдиний! - якось під час короткої зустрічі запитала Оксана у Тараса.
- Мамо, а як по-іншому? Я ж іще син України. А вона у біді. Віриш, я не одне життя врятував, і хлопці змогли зустрітися зі своїми мамами! - пояснив якось так зрозуміло, що вона більше про таке не запитувала.
Тарас чекав тата зі служби, щоб одягнути його форму
Тарас народився і виріс у Старокостянтинові. Навчався у першій школі, любив спорт - ганяв футбол, займався легкою атлетикою, відвідував художню школу, у старших класах почав посилено вивчати англійську мову.
Хлопець був допитливим, мав жагу пізнавати щось нове і завжди прагнув допомогти усім, хто поруч. Після 9 класу він навчався у Кам'янці-Подільському - в коледжі здобував спеціальність бухгалтерський облік. Але після закінчення все одно пішов до лав ЗСУ - на контрактну службу.
Наполегливо йшов до своєї мети і крок за кроком доводив, що мрії можуть стати реальністю - вступив у Харківський національний університет Повітряних сил імені І.Кожедуба. Там навчався за спеціальністю технік авіаційного обслуговування, здобув ступінь бакалавра.
Дуже хотів стати професійним військовим
У січні 2021 року Тарас Куба підписав контракт з 24 окремою механізованою бригадою імені короля Данила.
- Він був наполегливим, пишався що служить, бо дуже хотів стати професійним військовим. Звичайно, були і злети, і падіння, але Тарас вперто продовжував свій шлях - згадує Оксана Миколаївна. - Будучи вже на війні, вступив до Сумського університету, щоб отримати повну вищу освіту. Але клята війна забрала усе. Мені здавалося, що він поспішає. Навіть, бувало, казала йому: синочку, ну відпочинь, чому тобі потрібно все і одразу?! А тепер розумію: у Тарасика було мало часу і він просто дуже поспішав жити!
Мама Тараса каже: їй здавалося, син поспішає жити
У червні 2021 року Тарас Куба вирушив на Донеччину. Їхня бригада боронила Гірське, Золоте, Часів Яр, а далі Соледар Бахмут, Херсон…
Повномасштабне вторгнення він зустрів на бойових позиціях. Луганщина. Мала бути ротація і приїзд дому, але після 24 лютого 2022 року мови про те вже не було. Натомість була важка оборона Попасної, де боєць отримав дві контузії. Служив навідником на "саушці". Влітку підрозділ було переукомплектовано і після того Тарас потрапив до стрілецького батальйону, де засвоїв і дрони, і гранатомета. От тоді на п'ять днів встиг приїхати додому.
Тарас Куба з батьками
- Я сподівалася, що хоч віч-на-віч синочок відверто розкаже про своє життя, про те, як йому на війні. Ні, не розповів. Старався не хвилювати і казав, що хоч війна, схоже, і надовго, але все одно все буде добре. Ніколи не скаржився. Він був сильним не лише фізично, але й морально… Друзі кажуть, Тарас був душею компанії. Але разом з тим справедливий, завжди за правду, - згадує мати загиблого.
Під час останнього приїзду встиг відвідати дідуся з бабусею, які проживають на Черкащині
1 серпня поїхав на південь. Жартував - по кавуни. А 6 серпня у нього був день народження… під обстрілами. Останній день народження.
Насправді тоді на Херсонщині були жорстокі бої. По укранських полях та вузеньких лісосмугах ворог крив авіацією, артилерією. За день до загибелі, 14 вересня, Тарас зателефонував. Був дуже поганий зв'язок. Він поообіцям матері - "Вийдемо звідси, наберу". Але не вийшов…
Пам'ять матері береже чудову посмішку сина
"Здавалося, своєю посмішкою він умів зігріти увесь білий світ. Жорстокий і холодний світ, який забрав Тараса таким молодим. Минув рік, а ми не навчилися жити без нього - його доброти, упевненості, наполегливості. Все віримо, що повернеться, чекаємо… Неможливо змиритися. А телефон сина мовчить, і на світлині з посмішкою чорна стрічка. Здається, вона зайва!
Розмова з фото сина та...молитва
Кожен мій ранок починається з розмови з фотокартками сина і молитви із запаленою свічечкою. А в шкатулочці, яку зробив дідусь, його особисті речі…
Тарас з донечкою Ніколь
Черпаємо сили в онучці Ніколь. У цьому році вона пішла до першого класу. Без батька. Найстрашніше горе у житті - ховати свою дитину, яка не встигла пожити, не встигла нічого!" - зі сльозами каже Оксана Миколаївна.
"Подарунок" для ворога за втрату побратима
Його усмішка зігрівала світ
А із кольорового фото посміхається гарний дужий молодий чоловік. І не віриться, що його вже немає.
Пам'ятаймо наших Героїв - тих, хто ціною власного життя дають можливість нам жити, працювати і вірити у Перемогу.
