Мамо, все буде добре!". Ці слова закарбувались в пам'яті Єлизавети Яківни - мами 42-річного Володимира Чернова, - після їх останньої розмови по телефону назавжди. Володимир Чернов служив в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.
6 жовтня 2022 року батькам повідомили, що життя її сина обірвалося під час ворожого артилерійського обстрілу. Загинув він поблизу села Ново-Кам'янка Херсонської області. Тіло воїна рідні змогли поховати через одинадцять днів.
Чернов Володимир Васильович народився 30 липня 1980 року у Старокостянтинові. Навчався у Старокостянтинівській гімназії.
У 1998 році був призваний на військову службу у Збройні сили України, та навіть мріяв про військову кар'єру, проте через стан здоров'я вона не здійснилася. Після закінчення фахового училища розпочав свій трудовий шлях у газеті "Життя Старокостянтинівщини". Займався там версткою та дизайном газети.
Володимир дуже захоплювався комп'ютерним дизайном. Весь час розвивався і не стояв на місці. Був гарним спеціалістом і згодом пішов працювати у фірму "Ясен" дизайнером-оформлювачем. Далі працював у рекламній агенції в Хмельницькому. Згодом став її директором, а напередодні війни вирішив відкрити власну справу, заснувати своє рекламне агенство. Не встиг.
Останнє фото Володимира з батьками і братом
Ще після служби в армії Володимир одружився. Молода сім'я проживала в селі Вовча Гора Чорноострівської громади, звідки родом дружина Альона. Подружжя прожило разом 20 років. У них народилося два сина. Старшому Сергію вже 20 років, він студент, а молодшому Євгенію - 11.
"Володимир був чудовим сином і люблячим батьком", - розповідає мама Єлизавета Яківна. - У перший день війни, після обстрілів нашого аеродрому я зателефонувала синові і розповіла йому, що сталося. Він тоді вирішив на роботу не їхати, сказав, що потрібно запастися харчами та усім необхідним. Пішов закупити продукти, і біля магазину йому вручили повістку", - каже жінка.
Уже наступного дня Володимир пішов служити. Спочатку у Хмельницькій теробороні, потім були навчальні центри у Яворові та Рівному. А далі в 128 окремій гірсько-штурмовій За-карпатській бригаді.
Син майже нічого не розповідав, зрідка телефонував, більше писав, що живий-здоровий. На передовій Володимир був близько трьох місяців, а в жовтні 2022 року загинув".
Першій про загибель Володимира сповістили дружині, батькам зателефонував його старший син.
"Ми не знаємо всіх подробиць. Він просто виконував свій обов'язок, ніс свою варту. Знаємо, що він якраз мав стати командиром взводу. Проте не судилося… Вранці 6 жовтня Володимир востаннє зателефонував дружині і сказав, що все добре, а після обіду загинув…
Під час повномасштабного вторгнення ми з сином бачилися вкрай рідко. Лише кілька разів він заїжджав до нас і то лише пізно ввечері, проїздом чи якось на один день.
Володимир з синами на випускному старшого сина
У мене лише світлі спогади про сина. Пам'ятаю, як Володимир йшов до першого класу. Це було диво! Всі діти стоять, дивляться на вчителя, а він ходить і перевіряє, скільки дітей в класі буде.
Ну, а потім, коли одружився, став коханим чоловіком та турботливим батьком. У нього чудова, любляча дружина Альона. 20 років вони прожили разом душа в душу", - з болем згадує жінка.
Володя дуже любив подорожувати з сім'єю, любив рибалку, футбол. Навіть грав за команду Чорного Острова. І сьогодні у батьківському домі як реліквія залишилися шахи ручної роботи, які Володимир замовив у подарунок для батька.
Володимир мріяв про вільну Україну, щоб дітям жилось добре, щоб вони вільно дихали, могли вчитися і заробляти на життя. Мріяв, щоб у них була своя хата, яку він вже почав будувати. Він хотів жити! А ще дуже хотів побувати на золотому весіллі своїх батьків. Вони разом уже 48 років.
У подружжя Чернових залишився старший син Олександр, який теж військовий і лише два тижні тому звільнився з армії.
Сьогодні змістом життя батьків загиблого захисника є онуки, правнучка і старший син.
“Коли почалась війна, ніхто не знав, що усе так обернеться, що не буде нашого Володі. Останнє, що він сказав мені: "Мамо, все буде добре", - каже жінка.
Герої не вмирають! Вони живуть у наших серцях! Слава Героям! Слава Україні!
