Усміхнена жінка йде головною вулицею Старокостянтинова. Осінній вітер розчісує волосся. Ще сонячно. Хоча, здається, часточка того тихого жовтневого тепла - від її очей.
На шляху їй доводиться зупинятися. Не лише тому, що Галину Андріївну Гусарчук знають дійсно багато мешканців міста і громади. Досить часто вона зупиняється сама. Не може пройти повз знайомих, не запитати як справи… Все її життя - відповідальна робота і безперервний діалог з людьми.
“Наш колектив об’єднує доброта і любов до людей”
Starkon.city не раз писав про діяльність Центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю Старокостянтинівської міської ради, який очолює Галина Андріївна Гусарчук. Акції, майстер-класи, фестивалі. Все це у соціальній установі не рідкість. Тут щодня стараються дати особливим дітям знання, адаптувати їх до життя, створити умови для всебічного розвитку дітей з інвалідністю.
А ось з директоркою Центру отак відверто, не поспіхом, ми розмовляємо уперше. Хочеться будь за що дізнатися феномен цієї людини, яку знають та поважають старокостянтинівці.
- Я хочу розповісти вам про наш колектив, - перше, що говорить Галина Андріївна, коли розпочинаємо розмову,- це ж справжня команда професіоналів! Та головне навіть інше: усіх моїх колег об'єднує доброта і любов до людей.
Колектив Центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю
Коли Галина Гусарчук починає розповідати про інших - співробітників, друзів, помічників, наставників, рідних - її не зупинити. А ось про себе говорить небагато - зупиняється, задумується…
Директорова донька
Важко повірити, що насправді Галина Андріївна Гусарчук нетутешня. Народилася у с.Нове Село сусідньої Ізяславщини, у сім'ї учителів, де зростало шестеро дітей. Галинка - наймолодша. Її ростили-плекали разом з батьками старші братики і сестричка.
“Мій батько Андрій Прокопович працював директором школи та учителем географії, мама - Надія Ларіонівна учителькою молодших класів, тому не дивно, що й ми з сестрою Лідою, коли виросли, обрали педагогічну стежку, - розповідає Галина Андріївна і посміхається. - Коли згадую про своє дитинство, школу, де навчалася така собі директорова дочка, стає так світло! Мої батьки були добрими, толерантними, справедливими і дуже працьовитими людьми. Вони стали моїми найпершими кумирами і моїм прикладом.
А знаєте, з чого починалася моя професійна стежка? - раптом пригадує наша співрозмовниця,- я працювала у своїй рідній школі учителькою співів!”
Галина Андріївна закінчила Хмельницьке педагогічне училище, згодом вступила до Рівненського педагогічного інституту. А між тим зустріла своє перше і єдине кохання - Олександра. Подружжя жило і працювало у Хмельницькому. Галина - у дошкільному закладі №26, Олександр - на радіозаводі. Господь подарував їм дві чудові донечки - Олесю і Таню.
"З дітьми мені дуже допомагала мама, без неї було б важко здійснити задумане. Вона взяла на себе піклування про моїх маленьких дівчаток. Батьків давно немає...
А донечки, їхні сім'ї, онук Денис - найбільша моя утіха та зміст мого життя! Шкода, що Тетянка далеко - вона здобула освіту у США та Канаді, там знайшла своє кохання, а Олеся працює заступником редактора у газеті "Наше місто", вона поруч! Тішуся, що мої діти виросли хорошими успішними людьми і що у них все добре!" - розповідає Галина Андріївна.
“Я поїхала за чоловіком...”
Після 22 років життя у Хмельницькому Гусарчуки разом з дітками приїхали до Старокостянтинова.
"Я поїхала за чоловіком, який влаштувався працювати на ковальсько-пресовий завод. І одразу пішла шукати роботу. У колишньому районному відділі освіти мене зустріла завідувачка Людмила Михайлівна Пирха. Згодом зрозуміла - та зустріч стала для мене доленосною, а Людмила Михайлівна - старшою наставницею, яка дала путівку в життя", - каже Галина Андріївна.
Вона працювала методистом, а згодом інспектором районного відділу освіти. У сфері її діяльності була вся дошкільна освіта Старокостянтинівщини, а це 96 сіл. За час роботи на посаді Галині Гусарчук вдавалося відкрити нові дошкільні заклади, облаштувати їх спортивним та іншим обладнання. Це потребувало чимало сил і часу.
"Я б не справилася з цією роботою, якби не мій всерозуміючий чоловік. Адже часто доводилося затримуватися у селах, а вдома дівчатка та хатні справи…" - каже наша співрозмовниця.
У 40 років Галина Гусарчук отримала звання відмінника народної освіти, була делегована на Всеукраїнський з'їзд дошкільників.
“Колег дивувало, що я знаю всіх дітей у садочку по іменах”
В лютому 1993 року у новозбудованому Болгарському містечку відкривали нові дитячі садки. Керівниця відділу освіти запропонувала Галині Гусарчук очолити один з них. Лише на мить вогник сумніву запалав у очах інспектора РВО, але Людмила Пирха сказала:
- Галю, ти зможеш, я упевнена!
І вона змогла. Пам'ятає як разом з комісією військових (дитсадок тоді був у підпорядкуванні гарнізону) набирала колектив у ДНЗ "Калинонька". Як раділа першим успіхам, і тому, що не помилилася у людях, як спілкувалася з дітьми, батьками…
"На той час то був великий колектив - 96 працівників, дитсадок відвідували 360 діток! Але це була моя стихія! Я знала діток та їх батьків по іменах, що дивувало колег. А мені було просто цікаво з усіма спілкуватися.
Я ж по-суті своїй ніколи не була кабінетним працівником. Йшла у групи, дізнавалася про потреби, проблеми, знаходила підтримку та взаєморозуміння”,- розповідає Галина Андріївна.
“Потрібно любити людей, приймати їхні радощі і болі!”
У 2002 році Галина Гусарчук відкривала ще одну - тепер інноваційну для міста, та й Хмельниччини установу - Центр ранньої соціальної реабілітації дітей інвалідів. Її попросили очолити новий Центр, який запрацював при дошкільному закладі. Довелося працювати сумісником- завідувачкою садочком та директоркою центру.
"Знову, виходить, я відкривала! Цього разу соціальну установу - згадуючи, каже Галина Андріївна. -Це був пілотний проєкт, перший у Хмельницькій області. До нас їхали переймати досвід колеги з різних куточків України. Але це була особлива і досить непроста робота. Тут потрібно було ретельно підібрати людей, які здатні працювати з такими дітками. Добрих, відповідальних, готових стати для них найближчими людьми, знайти підхід, обіймати, цілувати, відверто говорити з батьками, приймати їхні болі проблеми…" - згадує жінка.
Акції, майстер-класи, фестивалі. Все це у соціальній установі не рідкість
З першого дня роботи Центру з Галиною Андріївною працювали вчитель-реабілітолог Людмила Собчук, вихователі Любов Сероженко та Наталія Михайлова, помічник вихователя Надія Гадайчук, асистент вчителя-реабілітолога Любов Остапенко, музичний керівник Тетяна Блискун. Спочатку у центрі працювало 5-6 чоловік, а тепер це 18 професіоналів. Зараз у штаті є практичний психолог, вчитель-дефектолог, вчитель-реабілітолог, фахівець з фізичної реабілітації-масажист, музичний керівник, соціальний працівник, лікар, сестра медична.
У червні 2022 року Центр відсвяткував 20 років з дня створення.
"Завдяки допомозі і підтримці міської влади, особисто міського голови Миколи Мельничука, керуючого справами виконавчого комітету Наталії Шабельник, заступниці міського голови Валентини Камінської, секретаря міської ради Олександра Степанишина, начальниці управління соціального захисту Наталії Кот ми відзначили річницю у новому приміщенні. Але цим людям я завдячую не лише за новосілля. Вони постійно піклуються про те, щоб Центр успішно функціонував і розвивався”.
“Тепер у центра є свій простір”
“Тепер у нас є просторі ігрові кімнати та кабінети, де спеціалісти можуть індивідуально займатися з дітками. За час роботи Центру загальну реабілітацію пройшло 65 діток, багато з них відвідують школи і садочки. Наразі у центрі є група денного догляду, яку відвідує 21 дитина, працює служба соціального патронажу, де соціальні послуги надають ще 26 дітям. Щороку у Центрі проводять фестиваль "Повір у себе", який став повноправним міським заходом, десятки майстер-класів та акції.
Звичайно, повномасштабна війна внесла свої корективи. Дещо скоротився робочий графік, але попри все діти продовжують навчатися, харчуються, мають індивідуальні заняття, підвозяться до Центру транспортом соціальних партнерів - Територіального центру.
Діти мають куди прийти, з ким зустрітися, не сидять у чотирьох стінах! І результат є! Ми його бачимо щодня. А спеціалісти центру теж не сидять на місці, постійно підвищують свою спеціалізацію, навчаючись на фахових семінарах та майстер-класах", - із захопленням розповідає Галина Андріївна.
“Вона з тих унікальних людей, без яких важко уявити злагоджену роботу”
З теплотою згадує жінка про своїх колег-наставників - Людмилу Пирху, Івана Верчука, Надію Щербань… Між тим вона уже сама стала учителем для багатьох молодших колег.
"О, для мене ця людина особлива!- розповідає журналістам керівниця управління соціального захисту населення Наталія Євгенівна Кот, - Перше, що і дивує, і захоплює у Галині Андріївні - це її завзяття і доброта. Вона ж ніколи не пройде біля знайомої людини, щоб не зупинитися, не запитати про життя, проблеми. Але більше того - далі, при першій ліпшій можливості, вона не забуде, а старатиметься ті людські труднощі вирішувати.
З директоркою управління соціального захисту населення Наталією Кот та керівницями соціальних центрів міста
А ще Галина Андріївна та людина, яка перша взяла мене на офіційну роботу - бухгалтером у Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю. До-помогла повірити у себе, підтримувала, розуміла… наче мама!
Розумієте, вона з тих унікальних людей, без яких важко уявити злагоджену роботу. Її просто не хочеться відпусками! Тому напередодні дня соціального працівника я дякую їй, що вона з нами, і бажаю ще довгі роки залишатися здоровою, завзятою, енергійною. Вона ж приклад для нас! Яскрава, цікава особистість. Навіть те, що любить яскравий колір у одязі, говорить про її особливу енергію!
Якби написати усі ті добрі слова, якими відгукуються старокостянтинівці про Галину Андріївну Гусарчук, дійсно одного матеріалу.
Дивимося на цю сильну гарну жінку і просто запитуємо: ну чому Ви така? Як одна людина може умістити в собі стільки добра та уваги до інших?
- Така як є, - скромно посміхається наша співрозмовниця, - це мабуть тому, що навколо мене такі гарні справжні люди! - А давайте я вам краще ще про свій колектив, своїх дівчаток розповім…
