Я іду на спів. Чисті дитячі голоси чітко ведуть мене коридором до класу, де проводить заняття викладач вокалу та хорових дисциплін Старокостянтинівської музичної школи імені Миколи Кондратюка Олена Свиридовська.
Наша зустріч починається з пісні та дитячих посмішок. Їх багато. Юні хористи щиро видають українські композиції, які вивчають на вокальному занятті. Вони активно готуються до великого традиційного концерту духовних піснеспівів та колядок, який щороку проходить у час різдвяних свят в костелі Іоанна Хрестителя.
Втім, навіть після закінчення заняття поговорити вдається не одразу. За дверима викладача чекають нові учні – хтось прийшов за порадою, хтось хоче, аби Олена Миколаївна прослухала соло. Тому лише коротка перерва випадає нам для розмови із жінкою, яка стала заспівом для успіху відомих вокалістів Старокостянтинова.
У Олени Свиридовської більше 60 вихованців. Вона керівник хору, який увійшов у десятку кращих дитячих хорових колективів Хмельниччини. Попри війну, у важкі часи тривог та відчаю, разом зі своїми учнями вона продовжує співати, наче доводячи – українській пісні бути, і звучатиме вона так, що почує увесь світ.
«Це важливо – розуміти те, про що співаєш»
«Я співаю всюди, - одразу зізнається викладачка, - може комусь здається дивним, що йду по вулиці у наушниках, але так вже влаштована – де б не була, зі мною пісня і музика. Колись мій чоловік сказав: Ти щаслива, Олено. На 100 відсотків поєднала роботу і хобі. Це правда, бо іншого захоплення як вивчати українську пісню і співати у мене немає».
Але розповідає: її заняття з учнями насправді починаються не з розпіву, а з розмови.
- Спочатку ми багато говоримо. По-перше, вгамовуємо свої емоції, розпитуємо один в одного як пройшов наш день. А далі починаємо розбирати репертуар. Це важливо – розуміти те, про що співаєш. Тоді і пісня виходить інша – з розумінням, душею. Тому часто доводиться згадувати географію, історію, а ще бути психологом. Інколи ми фантазуємо і малюємо пісні. Я взагалі за те, щоб давати дітям свободу. Часто буває, що мої маленькі хористи спочатку бігають, стрибають… Ми робимо руханки, граємося в ігри, зате як потім гарно співаємо! А у старшій групі діти з різних шкіл уже згуртовуються, стають друзями і біжать на хор не лише співати разом, а побачити один одного, - із захопленням каже викладачка.
Про своїх вихованців Олена Миколаївна взагалі розповідає багато і цікаво. Кожен у неї унікальний, зі своїми особливими здібностями.
- Ну невже усі ваші вокалісти такі талановиті? - запитуємо учительку.
- Справді талановиті!– відповідає упевнено. - Не усі мають однаковий музичний слух, хист до співу, але це все можна розвинути, якщо є працелюбність і бажання.
Вона і сама все життя вчиться. Зараз, коли за плечима 20 років роботи у Старокостянтинівській музичній школі, опановує нові хорові програми, вивчає творчість музичних класиків, композиції сучасних українських і зарубіжних авторів.
- Часто мої юні вокалісти приходять до мене з сучасними піснями, які дуже хочуть заспівати. І я повинна бути з ними на одній хвилі, бо їхня пісня – це моя пісня! – пояснює Олена і одразу додає, - У нас з дітьми є лише одне табу – на російськомовні пісні. Ми це ніколи не обговорювали, але діти під час війни швидко стали дорослими і розуміють все без зайвих пояснень.
"У родині співали всі"
Схоже, викладачка давно знайшла той золотий ключик, який відкриває дитячий талант. Він у тому, що кожен учень для неї не лише особистість, але й друг.
А хто ж відкрив її? Хто заспівував її пісню?
Олена Свиридовся народилася у селі Удич, що на Вінничині. Її батьки – цукровари, 50 років пропрацювали на цукровому заводі і все життя співали. Мама - Валентина Григорівна, за професією хімік, виконувала соло у хорі. Та й бабусі з дідусями були ще тими музикантами. Бабуся грала на балалайці, дідусь - на трубі. Ще один дідусь, мамин батько, у війну служив в оркестрі. То ж не дивно, що і Оленка, і її сестра Лариса знали і любили українські пісні змалку.
- Пам'ятаю, гуси пасу і співаю! Та й зі сцени ще у дитсадку виступала. А потім мама повела мене до клубу, і після прослуховування мене записали до музичної школи, –ділиться дитячими спогадами жінка.
Після закінчення школи Олена вступила до інституту культури імені Олександра Корнійчука, де навчалася на кафедрі народного хорового співу і диригування. А коли повернулася дипломованим спеціалістом додому, одразу почала працюватим з дорослим народним аматорським хором.
- Добре памятаю ту свою першу роботу у Липовці – районному центрі на Вінничині: мені 21, а переді мною 70 хористів, і половина з них досвідченні знані музиканти! Спочатку було навіть страшно. Але швидко зіспівалися і спрацювалися!
"Народжена на землі Леонтовича"
У Старокостянтинів Олена приїхала за коханим Олександром. Він служив у бригаді тактичної авіації, був професійним пілотом. У нашому містечку молода мама – Олена разом з чоловіком виховували двох донечок Аню та Іринку - вона довго не могла знайти себе, доки не переступила поріг Старокостянтинівської дитячої музичної школи. Тут вона відбулася як викладач та вокаліст, тут знайшла не лише колег, але й спражніх друзів.
У колі творчих однодумців
Ось як згадує ту доленосну зустріч з хормейстером та розповідає про колегу старша наставниця Олени Свиридовської, відомий мистецтвознавець та організатор численних міських музичних заходів Лариса Едуардівна Площинська:
«Пригадую, як тоді у привітному і трохи розгубленому, настороженому погляді Олени Миколаївни я побачила велике бажання Вчитися, Вчити і Творити. А невдовзі відчула більше – це та людина, котра несе світло і добро, своїм власним прикладом наповнюючи учнів любов'ю до духовної музики. Більше 20 років у складі ансамблю духовної музики «Хорал» викладачів дитячої музичної школи Олена Миколаївна виступала на різних сценах міста. І у цих же концертах брав участь її Зразковий хоровий колектив учнів старших класів. Хіба це не було вихованням в учнів школи любові до духовної музики? Може навіть не всі батьки розуміли те, у що ми занурювали їх дітей! Але оце і є та велика роль просвітництва, яке має нести у світ музикант та викладач і яке так потрібне тепер, коли про Україну знає увесь світ.
Олена Миколаївна народилася на славетній землі Леонтовича, який своїм «Щедриком» прославив Україну на увесь світ. Виросла у родині закоханих в українську культуру та пісню. Такі, як вона, мабуть і гідні продовжувати справу великого композитора та хорового диригента, навчати своїх учнів кохатися у мелодиці української пісні і нести звання просвітителя. Я вдячна Олені Миколаївні за довгі роки творчої співпраці, за підтримку моїх ідей, проєктів і активну участь у них».
Сама ж Олена Свиридовська із захопленням розповідає про яскраві творчі роки та професійний розвиток, яким завдячує Ларисі Едуардівні Площинській, яка у свій час працювала завідувачкою теоретичним відділом музичної школи та була режисеркою і втілювачкою численних творчих заходів, концертмейстеру Марині Герус, з якою розуміють одна одну без слів, колегам Мілані Ножці, Олені Лисенко та Діані Середюк, з якими співала в дуеті. І, звичайно, молодому поколінню викладачів мис-тецької школи “Музична школа імені М.Кондратюка, які підтримуть, допомагають і тримають у професійному тонусі.
З концертмейстером та найкращою подругою Мариною Герус
- Скільки ми разом провели всіляких заходів, концертів, вечорів… Скільки пісень заспівали! А знаєте, ота спільна творча праця й запам’яталася найбільше. Я дуже вдячна дівчатам, що допомогли мені відкрити себе як хормейстера та вокаліста! А головне – я знайшла однодумців, друзів, які допомогли повірити у себе і готові підтримати у найважчу хвилину!
"Треба світитися! Навіть коли серце не на місці!"
Керівник дитячого хору, який шість разів підтверджував звання Зразковий, викладачка вокалу Олена Свиридовська підготувала чимало успішних вокалістів. Її учні – дипломанти та призери на Всеукраїнських, регіональних, міських конкурсах. Під час розмови Олена не раз пригадує своїх зірочок - Близнюк Анну, Гончарука Івана, Ситник Каріну, Ковалюк Біану, Гринюк Катерину, Філіпову Дар'ю, Хрипуна Владислава та багатьох інших учнів. Багато з них продовжили навчання у музичних вузах, дають сольні концерти і досі часто звертаються за порадою та приходять на прослуховування до Олени Миколаївни.
А за цей час виросли і вивчилися, отримавши освіту, її донечки. Аня та Ірина – найбільша її підтримка й утіха. Сучасні класні дівчата, які як і Олена закінчили Київський національний університет культури і мистецтв, співають свої пісні, але їх матуся завжди у темі - знає усі модні тенденції.
Сім років тому не стало коханого чоловіка Олександра, а у перший день повномасштабної війни - 24 лютого 2022 року - Олена разом з рідними поховала маму…
- Уявляєте, земля здригається від вибухів, а ми маму ховаємо! Вона зібрала усю родину в одній хаті. Наче від біди рятувала… - розповідає жінка.
Слава Богу, є її татко, йому 85, тепер до нього їде доросла донька за порадою та підтримкою. Микола Павлович все життя грає на гармошці, разом з Оленою вони співають українські пісні.
Втрата рідних, війна змінила і її - емоційну, закохану у життя жінку. І лише українська пісня, щира підтримка людей та голоси учнів-хористів дають їй сили і зміст життя. Каже, заняття з дітьми справді рятують від сумних думок, бо просто немає часу на відчай та депресію. А ще переконана - під час війни співати потрібно свою, українську пісню. Бо національна культура, патріотизм – неабияка зброя.
Вона захоплюється історією і закохана у поезію Ліни Костенко.
- “Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом”, - мабуть, ці слова Ліни мій девіз по житттю. Знаєте, попри все треба світитися! Навіть коли серце не на місці. Ось мої вихованці такі ще маленькі, а як співають «Силу роду» Ярослави Хоми! Дивлюсь на своїх патріотів, їм 6-7 років. А все розуміють, усвідомлюють. Ось майбутнє нашої держави! І я щаслива, що сьогодні дотична до його виховання.
Ми, українці, ментально сильні від народження, тому й нездоланні. Я знаю – пісня нашої Перемоги попереду! - переконана Олена Свиридовська.
