Психотерапевтка Ольга Голубицька розповіла, чи може бути місце для свята під час війни, чи правильно обмежувати себе у бажаннях, та чи вітати військових.
Вона дала інтервю журналістам УНІАН
Чи "правильно" святкувати Новий рік в умовах війни?
Якщо у людини є якась потреба, штучно обмежувати цю потребу не потрібно. Якщо людина не дозволяє собі святкувати через це відчуття провини , а не через те, що у неї зараз є потреба не святкувати, потреба у спокої), тобто, якщо людина штучно себе обмежує, то варто поговорити з собою. Поставити собі питання: "Що зі мною зараз відбувається? Чому зараз є таке обмеження? Звідки воно взялося, на які ідеї спирається?".
І жодного "правильно" немає. Єдине що: дійсно потрібно думати про інших, потрібно думати про те, що це не може бути щось супер голосне, якісь петарди… На жаль, під час свят люди можуть забувати, що якщо тобі зараз більш-менш нормально, то хтось може відреагувати на гучні звуки, на щось, схоже на вибухи… Вміти поставити себе на місце іншого – це те, що може в цій ситуації допомогти.
А якщо більший акцент робити не на Новому році, а на святі Різдва?
Якщо комусь як повітря потрібен саме Новий рік, то ми не можна їм це заборонити. Якщо ви психологічно до цього ще не готові – це теж приноситиме тільки шкоду.
Є люди, які торік говорили, що не готові святкувати 25 грудня, а в цьому році вони вже морально підготувалися і мають більшу готовність переносити свята, робити інші акценти… Але це відбулося природним шляхом, не через якийсь тиск. Тиск завжди призводить до рикошету: замість того, щоб прислухатися до себе, починаються якісь образи, помсти, звинувачення – світу, влади, кого завгодно.
Чи потрібен взагалі святковий настрій?
Він потрібен. У багатьох людей є в цьому потреба: вони все ще купують смішних гномів, якісь прикраси. Для них це – щось про продовження життя.
Загалом, святкувати потрібно в міру. Я би говорила, що святкування - це такий собі акт прояву свободи волі і життя. Тобто, важливо розрізняти святкування, як спосіб напитися, об’їстися, лягти і ні на що не реагувати, і святкування, як прояв того, що "я продовжую свою боротьбу у війні", "я не дам забрати мої сімейні традиції, мої сімейні цінності", або "я не дам забрати мою жагу до життя". Це зовсім інший контекст.
Які подарунки зараз будуть доречними та "правильними"?
Подарунок – це те, що людина дійсно хоче, на що вона дійсно чекає. І це не обов’язково має бути щось дороге. Подарунок - це не про гроші взагалі: це може бути щось маленьке, незначне, але дуже таке "в саме серце". Можливо, варто зробити акцент на подарунки із сенсом: на щось, що підтримує, щось, що збагачує. Наприклад, зараз дуже багато різних проукраїнських (з символами України) футболок, светрів, браслетів. У людей є потреба в цій українській символіці, в демонстрації чогось такого. Багато хто ходить з різними значками, з Гербом, стрічками... І це те, що може об’єднувати й підтримувати, надавати сенсів. Але, знову ж таки, це не має бути штучно: "Я думаю, що тобі потрібні патріотичні значки, а не те, що ти хочеш".
Чи ставити ялинки?
Для дітей це важливо.
Проте у дітей дуже гнучка психіка. Вони навіть на початку вторгнення гралися, бігали, стрибали у підвалах. Бо це - найприродніше, найкраще, що може бути: вони відіграють свій біль, проживають його, і таким чином зростають.
Для багатьох людей ялинка – це символ якихось новорічних чудес, настрою. Забирати цей символ ні в якому разі не можна. Але, якщо немає змоги купити ялинку, можна, наприклад, запропонувати дітям зібрати якісь гілочки, або поставити штучну, яка вже є, або взагалі зробити з паперу чи з гірлянди. Існує дуже багато варіантів, як це зробити з того, що є під рукою, і щоб це було святково. Ніхто ж не зобов’язує купувати ялинку, ще й обов’язково велику та дорогу. Точно варто іти за потребами – знов і знов.
Як правильно вітати своїх близьких, які перебувають на фронті?
Для них важлива стійкість в родині, розуміння, що в сім’ї є, на кого спертися. А тому важливо демонструвати, що "ми тут є, ми поряд, ми на тебе чекаємо, ти завжди з нами… ось, наприклад, твоє фото на ялинці, а ось ми зробили колаж з тобою… ось для тебе чобіток, у ньому подарунок, і ми знаємо, що ти його забереш".
Рідні й близькі ніби живуть життя для них, адже військові виборюють це життя.
Це велика ілюзія, що військові не хочуть радіти, що їм усе одно. Це неправда. Їх дуже часто ранить, коли вони телефонують додому, а звідти їм лише жаліються, або кажуть, що ніяк не живуть, не радіють, страждають, бо страждають військові. Це викликає велике обурення: "То навіщо ми тоді боремося?! Щоб ви там страждали?!". Тобто, це продовження теми болю і відчуття провини. І мотивація боронити спадає: бо треба рятувати себе, країну, а ще свою сім’ю, яка чомусь не функціонує і не є твоєю опорою…
Тому меседжі "ми поряд", фото, малюнки дітей, це про те, що "ти – з нами". Це дуже потрібно для того, щоб людина весь час відчувала цей природний зв’язок, і знала: що б не трапилося, у неї є тил.
