Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День вісімсот двадцять сьомий
Мінус чотири тунця, одна мєчта і паромна переправа. Ось такий улов сьогодні у наших в тимчасово окупованому Криму. А орки все намагаються дістати Старкон. Видно за їхніми даними в нас там вже всі F-16 з усього світу дислокуються, бо інакше я не розумію їхню зацикленість на нашому містечку. Але і тут у них нічого не вийде. Якщо вірити Ваньку, за останні десять місяців по Старкону ворог випустив близько сімдесяти крилатих ракет, десяти кинджалів і близько ста сорока мопедів. Кинджали, на жаль, збивати важко, але десь 95% усього іншого гімна наші котики з ППО збили. Тож хрєна вам, а не Старкон. Наше місто ще День Перемоги гулятиме і три дні похорон плєшивого на біс обмиватиме.
День вісімсот двадцять восьмий
Сімдесят пʼять українців повернулися сьогодні додому з рабзєянського полону. Худі, виснажені, зі сльозами на очах. Цікаво, узкіє досі вважають, що ті, хто пройшли їхні катівні, а також їхні родичі й близькі зможуть їм це пробачити і ми «снова будєм жить в дружбє»? Тому що деякі українці (слава Богу, таких лишилося дуже мало) досі вважають, що дружба з орками після війни можлива. Як мадама, чиє відео сьогодні гуляло просторами інтернету, яка поїхала з Харкова (!) відпочивати в Іспанію і «дружит с расєянами, каториє там атдихают», а доця її «пашла мароженоє кушать с узкай дєвачкой». Щось мені підказує, що коли вона в Харків повернеться, їсти морозиво буде десь так, щоб однокласники не бачили.
День вісімсот двадцять девʼятий
Чергова нічна атака на енергообєкти України від орків. На цей раз долетіло до самого Закарпаття. На жаль, знову пошкоджено дві ТЕЦ, що на фоні спекотної погоди є фатальним для нашої енергосистеми. Знову повернулися знеструмлення. Благо, що цього разу ми вже до них готові. Погано, що незрозуміло коли енергосистема зможе бути відновлена. Дуже сподіваюся, що після війни на гроші рабзєі в нас будуть відбудовані і ГЕС, і ТЕЦ, і все, що кончені сусіди у нас зруйнували.
День вісімсот тридцятий
Орбан вже відкрито говорить про те, що хоче створити прорабзєйську коаліцію в Європарламенті. Навіть прагне очолити її. Я не знаю кому як, але мені смішно дивитися на його потуги стати якимсь вагомим політиком на міжнародній арені. Тут ердоган вже робив ставку на дружбу з путлєром. Якось поменшало його на міжнародній арені останнім часом. Швидко зірка згасла. Те саме і орбана чекає. Добре, якщо слідом за фіцо не піде.
День вісімсот тридцять перший
Дозвіл бити по території болотляндіі з F-16 вже є, а самих F-16 досі немає. Пєчалька.
День вісімсот тридцять другий
Пам’ятаю як багато років тому готувала для своїх студентів-майбутніх дипломатів урок з теми «Права дитини». Почала його з усім відомої пісні Zombi ірландської групи Cranberries. Пісні на уроках це дуже круто, особливо якщо вони підіймають важливі теми, як ця пісня, написана після того, як 20 березня 1993 року у місті Уоррінгтон на півночі Англії пролунали два вибухи від бомб, які були заховані у сміттєвих баках. Теракт організували бойовики Ірландської республіканської армії. Загинули двоє хлопчиків, трирічний Джонатан Бол і 12-річний Тім Перрі, які прийшли туди, щоб купити листівки до дня матері. Жоден з моїх студентів, які, до речі, чудово знали цю пісню і навіть підспівували, не знав справжнього її змісту, але дискусія після того, як дізналися, була жвавою і маю надію, що той урок таки залишився у їхній пам’яті. Так до чого я. Сьогодні міжнародний день дітей-жертв агресії. Від початку повномасштабного вторгнення рабсєя вбила в Україні 551 дитину і ще щонайменше 1366 дітей зазнали поранень. За оцінкою правозахисників, близько 1,5 мільйона українських дітей депортовані. Я не знаю які слова мають бути в пісні, щоб викричати весь цей біль і докричатися до тих, від кого залежить підтримка наших військових. Мабуть, в жодній мові слів не вистачить, щоб таку пісню написати.
День вісімсот тридцять третій
ГУР стверджує, що плєшивий вже пʼять років як носить на людях бронежилет. От я думаю, ну броньований чепчик на свою голову ж не натягує, отже все можливо. Де той герой, якого вся Україна готова озолотити?
