Чумацтво — це епоха в українській історії, що об'єднала відважну торгівлю, важку працю та суворі закони степу, ключовим елементом якої було перевезення солі та інших цінних товарів. Особливе місце в цій системі займав Старокостянтинів. Завдяки вигідному розташуванню на перетині важливих торгових шляхів, у XVIII–XIX століттях він перетворився на справжню «чумацьку столицю», бо ж саме сюди прямували каравани з Криму, щоб перевантажити сіль для подальшого експорту.
Важкі будні чумака: між загрозою та прибутком
Здавалося б, мирне заняття – перевезення товарів. Однак реалії чумацького шляху були жорстокими: розбиті степові дороги, черги на митницях та блокпостах, особливо на в'їздах до Криму, і нескінченні побори місцевої влади виснажували як людей, так і худобу.
Найбільша загроза – напади розбійників та грабіжників. Захист від них був життєвою необхідністю, тому чумаки завжди були озброєні й, хоча часто супроводжувалися конвоєм із запорізьких козаків, самі добре вміли битися.
Зважаючи на складні умови степу (сонце, вихори, ночівля просто неба), в чумаки годились лише люди з відмінним здоров’ям. Але, якщо ж хвороба все ж здолала чумака, - лікувалися горілкою, різними настоянками, ладаном та молитвою. Якщо чумак помирав у дорозі, його везли до найближчого села для поховання зі священиком.
Якщо ж чумак помирав від чуми - його швидко відвозили в степ і ховали. Для дезінфекції палили старі чоботи та смолу, обкурювали себе тютюном, вмивалися горілкою і швидко їхали. Роги волів покійного фарбували в чорне, а гроші, зароблені цими волами, передавали вдові.
Чумацька логістика: віз, сіль та воли
Чумаки були шанованими людьми. Вони везли не лише сіль, але й інші цінні товари: зерно на південь, а назад – хутра, вино, тканини, прянощі. Перші суто чумацькі каравани рушили на південь ще в XV столітті.
Основним транспортним засобом був довгий дерев’яний віз – мажа. Його тягнули дві або чотири пари волів – кастрованих биків, які вирізнялися витривалістю і невибагливістю. Пароволова мажа могла вміщувати до 60 пудів солі (близько 1 тонни), але деякі вози брали до 1000-1500 кілограмів.
У Криму сіль видобувалася і складалася у величезні купи, які під впливом вологи перетворювалися на камінь. Розбивали її лише дерев’яними лопатами та киянками. Кожен чумак мусив зламати, зважити і завантажити до п'яти возів.
Чумацький караван: правила степового братерства
Їздити за товаром поодинці було небезпечно і нерентабельно, тому чумаки подорожували великими, добре організованими групами – валками або караванами. Скромний чумак володів п’ятьма возами, заможний мав 30-40. В одній валці могло бути від 40 до 150 возів. На час подорожі чумаки обирали отамана (з нашитою на шапці червоною квіткою як розпізнавальним знаком), який мав необмежену владу, відповідав за маршрут, гроші та дисципліну. Його влада була абсолютною на час мандрівки. Обов'язковим був і кашовар, який готував скромну, але поживну їжу: пшоняну кашу з салом, хліб, галушки. У валці панувала сувора військова дисципліна. Чергування і варти розподілялися чітко. За сон на посту отаман міг суворо покарати, аж до удару батогом від кожного учасника валки. На ночівлю вози ставили колом для захисту, заганяючи волів всередину. На дозвіллі чумакам заборонялося грати в карти, щоб не програти «чумачку» – похідне майно. Натомість вони співали пісень, грали на сопілках та шашках, прикрашали вози різьбленням.
Старокостянтинів – «Чумацька столиця»
У XVIII–XIX століттях на торговельній мапі України яскраво сяяла зірка Старокостянтинова. Наше місто було справжнім «чумацьким перевалочним пунктом» і «чумацькою столицею» регіону.
Чумаки, що поверталися з Криму, часто прямували саме сюди. Старокостянтинів, розташований на перетині важливих торгових шляхів, відігравав роль ключового розподільчого хабу та стратегічного логістичного збуту. Це робило його ідеальним місцем для накопичення, перерозподілу та подальшого продажу чумацьких товарів.
Сіль, доставлена до Старокостянтинова, перевантажувалася і далі купцями доставлялася за кордон – до Польщі, Литви та інших західних країн. Завдяки чумакам і цій торгівлі місто розквітало, формуючи свою унікальну торговельну культуру.
Щорічно кількість чумацьких возів із сіллю, які прибували до Старокостянтинова, складала не менше 15 000.
Де ж були ці склади? Наразі достеменно невідомо. Та старокостянтинівці добре знають, що у центрі міста, біля «Старого універмагу» колись була Ринкова площа – торгівельний центр міста. Саме під нею існували підземні склепи-льохи, які простягалися довкіл усієї Ринкової площі. Коли я була ще дитиною, сусідка розповідала мені, що льохи були такими високими і широкими, що туди спокійно могла заїхати сучасна вантажівка.
2008 рік.
Постійний потік караванів стимулював розвиток міської інфраструктури, включаючи великі ярмарки, склади (магазини), шинки та майстерні для ремонту возів, що було необхідним для обслуговування тисяч чумаків, які прибували щорічно.
Історичний рубіж
Чумаки були заможними людьми, тому куди б не прибув чумак, його радо вітали. У 18 столітті, коли чумацтво досягло свого апогею, на маршрутах з’явилися колодязі, аби напувати волів. Дорогою стояли шинки, були й пасовища, за користування якими просили грошей. Поміщики будували для чумаків гостинні двори, а для худоби – воловні.
Торгівля ніколи не була односторонньою. Це був постійний обмін товарами: на південь везли вершкове масло, пшеницю, шкіру, хутра, назад доставляли не лише сіль, але і рибу, горіхи, чорнослив, вино, шовк, килими і навіть зброю. До початку 19 століття чумацтво було основним видом вантажного транспорту.
Та згодом з’явилися залізниці, які розвинули торгівлю, зробивши товарообіг значно дешевшим. Перші паровози зявились в Україні в 1855 році, а перший пасажирський потяг прибув до Львова у 1861. Внаслідок цього чумацтво фактично зникло. Перша залізнична колія, яка досягла міста, була завершена у період 1913–1914 років на маршруті Проскурів (нині Хмельницький) – Красилів – Старокостянтинів. Перший потяг на цій лінії прибув до міста у 1913 році. Залізниця у місті з’явилась доволі пізно, і, окрім того, залишилась осторонь від сучасних шляхів, внаслідок чого Старокостянтинів втратив свої провідні позиції в торгівлі.
