У фойє Старокостянтинівського ліцею імені Михайла Рудяка стоять десятки коробок зі смаколиками, ліками та засобами гігієни.
Ліцейна родина знову зібрала допомогу для фронту. «Донат замість квітів», благодійні ярмарки та збори — це тут постійна практика. Бо потреби захисників у ліцеї знають не з чуток: у кожної третьої дитини є родич або близька людина, яка захищає Україну від російського агресора.
Але сьогодні журналісти газети прийшли сюди з іншої причини. Виявилося, що окрім волонтерства, учнівська рада разом із керівництвом реалізує чимало інших проєктів.
Лідери ліцею змінюють і розвивають навчальний заклад так, що навіть під час війни школярі мають простір для зустрічей, відпочинку та творчості.
Анастасія Колькова: «Мене інколи потрібно зупиняти»
Про те, як у ліцеї сформувалася команда підлітків, які взяли на себе ініціативу творити шкільне життя, розповідає президентка учнівського самоврядування, учениця 11 класу Анастасія Колькова.
«У шостому класі я проявила ініціативу й стала старостою, а в сьомому дізналася, що в ліцеї працює учнівська рада. Там я спробувала себе в інформаційному центрі: створювала сторінки школи у соцмережах, поширювала інформацію на Facebook. Невдовзі ми запустили класну інстаграм-сторінку школи, яку намагаємося вести самостійно», — розповідає Анастасія.
Вона згадує, як тодішня учениця, а нині випускниця ліцею Настя Орлова відкрила їй двері у світ шкільного креативу. Після її випуску команду вже формувала сама Анастасія, долучаючи активних та творчих однолітків.
«Не всі сприймають ініціативи, не всім подобаються мої авантюри. Як каже наша вчителька Алла Леонідівна Онсович, багато хто живе в режимі «енергозбереження» — їм добре, коли їх не чіпають. А мені — навпаки. Мене іноді треба зупиняти. Зона комфорту для мене — люди навколо та конект, у якому приємно працювати. Це надихає й дає сили», — усміхається Анастасія.
Сьогодні учнівське самоврядування тут — не формальність. Лідери ліцею організовують події, створюють проєкти, ведуть соцмережі, знімають відео й перемагають у всеукраїнських конкурсах. Це покоління, яке хоче діяти.
«Я пишаюся кожним святом, кожною ініціативою, кожним закритим збором і кожною подякою від військових», — каже Анастасія.
«А ще ми оригінальні, — додає вона. — Чи не першими серед шкіл провели дискотеку під час війни».
Дискотеки під час війни?
Три роки поспіль Анастасія очолювала Раду старшокласників громади, представляла Старокостянтинів на обласному рівні та брала участь у молодіжних тренінгах.
«У мене була амбітна ідея: організувати міський бал для старшокласників. Справжній бал — із танцями та атмосфесрою свята. Але всюди чула: «Війна. Воєнний стан. Не на часі». І тоді подумала: якщо не можна в місті — зробимо в ліцеї. Бо життя триває», — каже дівчина.
З цією ідеєю лідери прийшли до заступниці директора Світлани Анатоліївни Гілюк — і почули не «ні», а підтримку.
«Це було непросто, — продовжує Світлана. — Ми багато чого почули: «Війна, чужі діти воюють, а ваші танцюють…» Але з 860 учнів ліцею 310 — діти учасників бойових дій, захисників, які ціною свого життя відвойовують для усіх нас кожен день!»
Заручившись підтримкою директора Сергія Анатолійовича Чернеги та педагогині-організаторки Тетяни Валеріївни Кобернюк, команда витримала хвилю хейту і все ж провела першу дискотеку на День ліцеїста 2024 року. Вона тривала дві години.
«Діти просто виплеснули енергію. Танцювали під гарну українську музику, вийшли втомлені, мокрі, але щасливі. Останні три дискотеки ми завершували спільним виконанням «Червоної рути». Коли зникало світло, сідали у коло й співали. Це була неймовірна атмосфера», — згадує Світлана Анатоліївна.
Вікторія Вульчина: «Головне – не боятися почати!»
Захоплені гарним результатом, учні взялися за нові ідеї. Вони почали самі писати сценарії для новорічних ранків і випускних, ставити театральні постановки, створювати декорації.
«Ми кайфуємо від цього процесу. У минулому році поставили «Диканьку» в сучасній інтерпретації, провели конкурси «Хлопці проти дівчат», «Учениці проти вчительок». Головне — не боятися почати!» — каже Вікторія Вульчина.
«І ніхто нікого не змушує, — додає Світлана Анатоліївна. — Діти самі беруть ролі й приходять на репетиції». Учнівське самоврядування збирає багато охочих — молодь приносить ідеї й хоче реалізовувати їх.
Особливо теплим вийшов вечір пам’яті Кузьми Скрябіна. На нього прийшло понад 200 людей — більше, ніж на дискотеку. Була не лише молодь: щоб пітримати, зібралися батьки, навіть бабусі й дідусі. Це довело: молодь хоче творити і бути почутою.
Дівчата згадують, як ініціювали шкільний пікнік із кулішем. Директору довелося брати дозволи, домовлятися з комунальниками, але саме в день події пішов дощ. Та у натхненних організаторок був план «Б» - кухарі зварили куліш для цілої школи!
Волонтерські ініціативи — серце ліцею
Лідерки учнівського самоврядування та педагогічний колектив одностайні: найбільша сила ліцею — у волонтерстві.
«Ми не просто проводимо ярмарки та акції, — каже Світлана Гілюк. — Ми робимо це з вогником: додаємо концерти, інтерактиви, спортивні змагання — навіть з армреслінгу».
«Букет замість квітів», «Коляда для ЗСУ», благодійні ярмарки, адресна допомога родинам військових — усе це ініціативи самих учнів.
Ліцей став одним із п’яти закладів України, які перемогли у всеукраїнській акції «Я волонтер» у номінації «Волонтерство — моя стихія».
Що турбує молодь сьогодні
За словами лідерок учнівського самоврядування, старшокласники найбільше говорять про НМТ, вступ і майбутнє.
А де вони проводять вільний час? Часто — біля «Фори» чи «Tрашу».
«Це можливість поспілкуватися, але місця некомфортні, — пояснює Віка. — У місті потрібен простір, доступний увечері. Гуртки та секції — це чудово, але вони працюють до певної години, а ввечері діти залишаються без альтернативи. Особливо влітку».
Можна «підсвітити» центральний парк і створити майданчик для вечірніх активнос-тей», — пропонує Анастасія.
Світлана Анатоліївна додає: «А можна продовжити покази фільмів під відкритим небом. Улітку це могло б стати регулярною подією, навіть на платній основі».
І разом підсумовують: молоді потрібен повноцінний сучасний молодіжний центр — з інтернет-простором, місцем для спілкування та заходів, який працюва тиме у вечірній час так, щоб діти встигали додому до комендантської години.
«Це болюче питання, але його треба піднімати. Ми втрачаємо покоління» - каже Світлана Гілюк.
Повномасштабна війна, регулярні обстріли та недоспані ночі суттєво впливають на психіку підлітків. Часто вони цього не показують, але дорослі очевидно бачать стрес. Під час розмови Світлана Анатолівна зауважує ще одну проблему — звикання підлітків до ненормативної лексики, яку наче дозволили на вищому рівні. У школі діти поводяться ввічливо, але в компаніях поза школою різко змінюються — і це теж реакція на стрес та бажання самовираження.
Про майбутнє та власні мрії
Президентка ліцею Анастасія Колькова каже, що в майбутньому бачить себе не інакше як активною і енергійною людиною, яка буде мотивувати інших.
«Через навчання зараз маю менше часу, але планую вступати до університету й продовжити молодіжну діяльність. Інакше я просто не можу. Не уявляю, як розлучатимуся зі школою та цією атмосферою. Ми започаткували традицію: кожен випускний клас робить свою капсулу часу — відбитки рук, побажання, креативні записи. І коли думаю, що напишу для нашої капсули, розумію, що слів буде занадто мало, щоб передати всі почуття», — зізнається дівчина.
Лідерки дякують директору Сергію Анатолійовичу Чернезі, заступницям Аллі Онсович, Іванні Савченко, Світлані Гілюк, Тетяні Кобернюк та всім педагогам, які підтримують їхні ідеї й розвиток молодіжного руху. А вчителі називають своїх учнів «рушійною силою, яка не дає їм сумувати».
Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу і завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду».
