Любов Хвалибога уже 20 рік поспішає до своєї рідної третьої школи. Тут вона викладає українську мову та літературу. Але і досі не втрачає надії на те, що її найзаповітніша мрія таки колись здійсниться. Яка — про це далі.
— Пам’ятаю себе у 9 класі, тоді ми з подругою обговорювали та мріяли про наше майбутнє. У той час ставала популярною професія юриста. Тож ми говорили про те, що вивчимось на правознавців, досконало оволодіємо англійською і обов’язково поїдемо за кордон. Зовсім іншої думки про моє майбутнє були батьки. Вони вважали за обов’язок дати доньці гарну освіту. У їх розумінні це мала бути професія гідна поваги — як от вчитель чи лікар. Тож після 9 класу я вступила до Хмельницького педагогічного училища, на факультет — вчитель молодших класів. А потім, уже заочно, до Чернівецького національного університету, де і здобула спеціальність вчитель української мови та літератури.
У житті Любові Михайлівни було два педагога, котрі певно і підштовхнули її до такого вибору. Ще у молодшій школі вихователем продовженого дня була Людмила Кліщенко, котра і до цього часу залишається близькою подругою, порадницею для уже досвідченого педагога. А вже у середній школі класним керівником Любові стала вчитель української мови та літератури Валентина Заремба. Сьогодні вони пліч-о-пліч працюють у третій школі.
— Валентина Андріївна і до цього часу для мене вчитель і наставник. До неї першої я біжу за порадою, — каже Любов Хвалибога. Хоча тепер уже і вона цікавиться моєю думкою у тій чи іншій ситуації.
Любові Михайлівні затишно та комфортно працювати з дітьми. Каже з року в рік діти змінюються і порівнювати випускників 10 років тому і сьогоднішніх важко. Вони зовсім різні.
— Якщо ти хочеш знайти з дітьми спільну мову, потрібно рухатись у ногу з часом разом з ними. Варто бути в курсі усіх модних тенденцій, слухати музичні новинки та навіть мову їх розуміти, в якій з року в рік з’являється чимало нового сленгу, орієнтуватись у їх просторі і часі, бути їм цікавою. Потрібно, щоб вони бачили в тобі друга рівного собі.
Поруч з ними я відчуваю себе молодшою. Мені приємно, коли діти звертають увагу на те, в чому я одягнена, яка в мене зачіска. Значить я їм цікава не лише як вчитель певного предмету, а як людина.
Але разом з тим я і як педагог повинна з ними рости. Звичайними таблицями та завданнями з підручника їх уже не здивуєш. Варто використовувати інноваційні технології, десь частіше заглядати в інтернет, шукати цікаві методи викладання матеріалу. Лише тоді і можна звернути їх увагу на свій предмет.
А Любов Хвалибога не лише дітей заохочує до розвитку, а й саме не стоїть на місці. У 2018 році педагог брала участь у конкурсі «Вчитель року». Тоді вона стала переможцем міського етапу і взяла участь у обласному. Любов Михайлівна увійшла до 12 найкращих педагогів області. Каже, такого викиду адреналіну давно не відчувала.
— Хвилювання майже не було. Звичайно, в ідеалі хотілося здобути якесь місце, а то і перемогти. Але я просто отримувала задоволення від того, що робила. Я із захопленням виконувала завдання, брала участь у різних конкурсах та екзаменах. Мене тоді дуже підтримали мої батьки, чоловік та син.
Знаєте більше хвилюєшся, коли учні беруть участь у конкурсах, олімпіадах. Тоді більшу відповідальність відчуваєш. Боїшся, щоб діти не розчарувалися і не втратили інтерес до того, що подобається.
Педагог розуміє, що школу діти повинні запам’ятати на все життя. Звичайно, звичні уроки, навчання, навряд чи залишаться у їх пам’яті. А от неординарні події, історії — обов’язково. Тож зі своїми дітьми багато подорожує, організовує різноманітні благодійні акції, цікаві конкурси. А для своїх 7-класників запропонувала випускний вечір у 11 класі зустріти в закордонній поїздці.
— Поки що це мрія, але я кажу дітям, що усе залежить лише від них. Мрії мають здатність збуватися.
А на завершення розмови Любов Михайлівна розповіла нам і про свою мрію. Каже, що завжди хотіла бути телеведучою. І навіть сьогодні говорить про те, що можливо колись таки здійснить омріяне. І її учні побачать свою улюблену вчительку на великому екрані. А наразі зовсім не шкодує, що саме так склалася її доля. Значить так мало бути.
