25 квітня у Старокостянтинові під час щотижневої акції на підтримку безвісти зниклих і військовополонених відбулася подія, яку чекали і в яку вірили — звільнений з полону 35-річний військовий Андрій Меджибіжський особисто зняв свій портрет з Алеї Незламних.
Цього дня біля центрального парку зібралися рідні військових, жителі громади, побратими та всі, хто щотижня виходить підтримати тих, чиї близькі досі в полоні або вважаються зниклими безвісти. Атмосфера була водночас стриманою і емоційною — тут відчувалися і біль очікування, і щира радість повернення.
Андрій Меджибіжський повернувся додому після майже 25 місяців російського полону. Його звільнили 5 березня 2026 року під час обміну. У полон він потрапив 13 лютого 2024 року під час боїв поблизу села Іванківське на Донеччині.
Андрій народився у селі Веснянка, навчався у місцевій школі, згодом здобув професію зварювальника у Старокостянтинівському професійному ліцеї. Працював на заводі залізобетонних шпал, а також на будівництві, певний час — за кордоном. У 2023 році був мобілізований, проходив підготовку на Львівщині та служив у складі 17-ї окремої танкової бригади.
Вдома на нього чекали найдорожчі — дружина Ольга та 12-річний син, які не втрачали віри і надії весь цей час.
Ще напередодні, 17 квітня, Андрій зняв свій портрет з «Алеї Надії» у Хмельницькому — це також був перший такий випадок у місті. А вже у рідній Старокостянтинівській громаді цей жест набув ще глибшого змісту — як повернення не лише додому, а й до свого коріння, до людей, які чекали.
Разом із дружиною він підійшов до Алеї Незламних і зняв своє фото. Простий жест, за яким — довгі місяці неволі, невідомості та очікування.
Сам військовий зізнається, що до останнього не знав про обмін і не вірив, що повернеться додому. За час полону його переміщували між різними місцями утримання — від Луганської області до Сибіру та підмосков’я.
Із групи приблизно з 30 військових після бою в живих залишилися лише п’ятеро — саме вони й потрапили в полон. Про це він розповів журналістам Старкон.City. За його словами, найважчим була саме невідомість.
Зустріти Андрія прийшли й його земляки, які повернулися з полону раніше — Дмитро Джус, Микола Волков, Олег Шохін. Вони підтримали його в цей важливий момент, розділивши радість повернення.
Під час акції до присутніх також звернулися міський голова Микола Мельничук, голова громадської організації «Серце Незламних» Юлія Леськова та в.о. директора Старокостянтинівського аграрно-промислового ліцею Світлана Свістунова, які привітали Андрія з поверненням додому.
Ця подія стала не лише особистою історією одного військового. Вона — про всіх, хто ще чекає. Про родини, які не втрачають віри. І про надію, що кожен портрет на Алеї Незламних одного дня буде знятий своїм героєм.
Фото Анни Дерейчук
