"У нас в краї є багато гарних сіл, але такого красивого, як наша Грибенинка, немає ніде", - так свого часу писав краєзнавець і уродженець села Яків Лясковський. І, мабуть, краще за ці слова важко передати особливість цього місця.
Про історію Грибенинки розповідає співробітниця Старокостянтинівського історико-краєзнавчого музею Світлана СУСУГУРОВА.
Грибенинка розкинулася на мальовничій горбистій місцевості Старокостянтинівщини. Село омивають дві невеликі річки - Дрила та Вербиченька. Одна витікає із сільського ставка, інша бере початок із джерел у долині, впадає у ставок і ділить село на дві частини.
Місцеві джерела здавна славилися своєю водою. Яків Лясковський згадував, що вона мала особливий смак - "молодого гороху з відкритого стручка".
Від Гребеніна до Грибенинки
Точного року заснування села історики не називають. Проте перша відома писемна згадка про Грибенинку датується 1505 роком. Тоді польський король і великий князь литовський Олександр надав волинському землянину Івану Лабунському у користування села Колищенці, Сахнівці та Грибенинку.
Пізніше діти Лабунського продали ці землі князю Костянтину Острозькому. У документах різних років назва села змінювалася: у 1517 році воно згадується як село Кузьминської волості, у 1547-му - Грибенін, а з 1703 року - Грибенинка.
Є й переказ про те, як село могло отримати свою назву. Після чергового татарського набігу старе поселення було спустошене. Тоді боярин Гребінців нібито заснував нове село на місці, де воно розташоване й нині. Поселення виникло біля ставка, а згодом над ним пан збудував свій маєток. Село назвали Гребеніном.
Поруч проходив так званий "чорний шлях" - дорога, якою татари й турки прямували на Волинь і далі до Західної Європи. Нині приблизно на цьому напрямку проходить Шепетівська дорога.
Про давність поселення нагадували й знахідки. Під час роботи на городах жителі знаходили кістки та різні предмети, які, за переказами, могли залишитися від "старого села".
Назву Грибенинка також пов'язують із місцевістю - горбистими "гребенями", на яких люди облаштували свої оселі. А ще тут розвивалися ремесла. Зокрема, місцеві майстри виготовляли дерев'яні гребені, які використовували для прядива.
Село князів і поміщиків
У XVI столітті Грибенинка опинилася у володінні князів Острозьких. У їхній власності вона перебувала до 1620 року. Потім село перейшло до Єфросинії Заславської - доньки Яна Острозького, а згодом до її нащадків.
Відреставрований парубоцький пам’ятник, встановлений у 1878 р. поміщиком П.Л.Хоменком на честь перемоги в Першій світовій війні
Після Заславських власниками Грибенинки були князі Любомирські та Сангушки. У 1759 році село дісталося смоленському мечнику Карлу Шидловському. Наприкінці XVIII століття ним володіли дворяни Камінські.
У 1850 році Грибенинку продали на аукціоні. Останніми власниками села стали Хоменки.
Павло Львович Хоменко, надвірний радник і банківський казначей Старокостянтинова, придбав Грибенинку на контрактному ярмарку за 36 тисяч карбованців.
Наприкінці ХІХ століття дослідник Микола Теодорович описував село як рівнинне, без лісів, із невеликим ставком біля поміщицького будинку та млином на три камені. Від Старокостянтинова до Грибенинки тоді було лише три версти.
Храм, який було видно здалеку
Однією з найважливіших споруд села була церква Святого Іллі Пророка. Її історія тісно пов'язана з родиною Хоменків.
За спогадами Степана Заіки, уродженця Грибенинки, стару церкву свого часу розібрали, але до цього в селі був період, коли храму не існувало. Саме тоді Павло Хоменко запропонував селянам разом збудувати нову церкву - половину коштів обіцяв дати сам, іншу половину мали зібрати люди.
Церква в ім'я Святого Пророка Іллі в селі Грибенинка
За проєктом архітектора Пархоменка та під керівництвом майстра Григорія Розорєлова у селі звели нову церкву. Будівництво фінансували поміщик і прихожани. На матеріали, іконостас та інше церковне майно витратили 2518 карбованців.
20 липня 1878 року храм освятили на честь Святого Пророка Іллі. Відтоді 2 серпня у Грибенинці відзначали престольне свято.
Церква стояла в центрі села. Була дерев'яною, мала два куполи, високу дзвіницю, з'єднану з основною будівлею, та п'ять дзвонів. Найбільший хрест для храму придбав Павло Хоменко. Він важив 20 пудів і коштував 500 карбованців.
Всередині храм був багато оздоблений. Чотириярусний іконостас прикрашали колони та ікони, серед яких - образи Спасителя, Богородиці, Святого Іллі та Святого Миколая Чудотворця. Частину ікон виконав учитель Рівненської гімназії Сварчевський.
Церква була оточена високим муром, поруч росли сосни, горіхи, берези, яблуні та калина.
"Церкву в Грибенинці було видно з Пашковець, Оріхівки, в ясну погоду навіть з Мотрунок", - писав Яків Лясковський.
Сьогодні від неї залишилися лише окремі речі та фрагменти. У червні 2012 року уродженець села Михайло Попадюк передав до музею фрагмент декору храму ХІХ століття. Зі старої церкви також збереглися ікона Святого Миколая Чудотворця, семисвічник, старі книги та ворота.
Школа, де навчалися 18 дітей
При церкві в Грибенинці діяла церковно-парафіяльна школа. З 1885 року вона працювала у спеціальному церковному будинку. При школі була й бібліотека.
Утримували заклад самі прихожани. Серед учителів у різні роки були солдат Ілля Гудим, селянин Андрій Попадюк та відставний унтер-офіцер 45-го Азовського полку Кузьма Собчук.
Учнів було небагато - до 18 осіб.
Наприкінці ХІХ століття у Грибенинці налічувалося 63 двори та 488 прихожан. Усі вони були українцями, а грамотними вважалися лише 17 жителів.
Основним заняттям селян було землеробство. У їхньому користуванні перебувало понад 400 десятин придатної для обробітку землі. Ще 309 десятин належало поміщику Іллі Хоменку.
Пасовищ і лісу селяни не мали. Частина жителів ходила на заробітки до міста, а в кількох господарствах займалися вичинкою овечих шкір.
Храм зруйнували, але пам'ять залишилася
У 1968 році церкву Святого Іллі зруйнували під час радянської кампанії боротьби з релігією.
Прах поміщика Хоменка, який був похований біля храму, селяни перенесли на кладовище. Туди ж перенесли ворота та частину огорожі від церкви. На воротах і досі можна побачити дату - 1905 рік.
На місці зруйнованого храму встановили пам'ятник воїнам, загиблим у роки Другої світової війни.
Але громада не залишилася без церкви.
У 1990-1993 роках у Грибенинці збудували новий храм. Кошти збирали прихожани, допомагав і колгосп "Поділля". Селяни придбали все необхідне для внутрішнього облаштування.
Одним із перших ініціаторів відбудови був староста Ільїнської церкви Микола Мельничук.
Так у селі з'явився новий храм, а разом із ним - продовження давньої традиції, якій уже понад століття.
Історія, яку зберігають люди
Грибенинка пережила зміну власників, війни, набіги, руйнування храму та великі суспільні зміни. Але її історія не закінчилася разом із документами чи старими будівлями.
Вона продовжується в людях.
Із Грибенинкою пов'язані імена багатьох працьовитих людей, які залишили свій слід в історії Старокостянтинівщини. Серед них - краєзнавець Яків Лясковський, заслужений працівник культури України, колишній директор міської музичної школи Микола Горбачов, Сергій Мельник, який багато років очолював районний відділ міліції, Раїса Шумова, замступник начальника Управління культурної політики та ресурсів міської ради та багато інших.
Сільський клуб та бібліотека
А особливо цінними сьогодні є спогади тих, хто народився і виріс у цьому селі.
Грибенинка пам'ятає князів Острозьких і старі дороги, поміщицький маєток і храм Святого Іллі, шкільний дзвін і селянську працю. Пам'ятає війну, руйнування і відродження.
І стоїть на своїх горбах далі - так само красива, як колись писав про неї Яків Лясковський.
