Вісім місяців, з серпня по травень, випускниця гімназії Ліза Грінченко провела у Штатах. Про мрії, освіту США та американську посмішку дівчина ділиться зі Starkon.city.
Мрії збуваються
"Я ще з дитинства мріяла про Америку. Мені було цікаво чим відрізняється їх життя від нашого. Тим більше, що за кордоном я ніколи не була.
Про обмінну програму Flex знала давно і уже одного разу спробувала свої сили у ній, та тоді не вдалося здобути право на поїздку до Америки. А минулого року у школі побачила оголошення про конкурс і вирішила знову випробувати свої сили.
У конкурсі три етапи. Перший — тест на знання англійської мови — 15 питань на 15 хвилин. Другий — написання есе на запропоновані теми. Третій — найвідповідальніший: співбесіда з представниками організації, яка проводить конкурс, тест на знання англійської мови: граматика, читання, аудіювання, лексика, командна робота — учасників програми ділять на групи і пропонують ситуації, з яких потрібно знайти вихід, та написання ще двох есе — одне з яких на тему: чому саме ти маєш поїхати до Америки".
У своєму есе Ліза написала, що хотіла б краще познайомити американців з українською культурою та звичаями. А ще дізнатися про їх стиль життя, культуру та покращити свою англійську.
Минулого року участь у програмі обміну брали більше 11000 дітей. 249 з них поїхали до Америки. Хоча кожного року кількість дітей, які можуть побувати у Штатах, змінюється.
Американська родина
"Коли я пройшла усі етапи конкурсу, мою анкету з даними розмістили на сайтах різних приймаючих організацій в Америці. Сім’ї, які бажають прийняти у себе учасника програми, заходять на сайти і обирають свого гостя. Повідомлення, куди я їду, прийшло мені за місяць до відльоту. У листі було написано усе про родину, про місто, в якому житиму, школу, в яку ходитиму.
Саме тоді і розпочалося моє активне спілкування з host-родиною (host з англійської приймати гостей). Я знала, що у родині четверо дітей — два хлопчика семи і чотирьох років та дві дівчинки: старшій — 10 років, меншій — 2. Я в сім’ї одна, тому мене цікавило все. Я ставила багато питань, що стосувалися дітей: їх хобі, розваги, цікавилась, що вони люблять, як проводять вільний час".
В Америку, до Вашингтону, Ліза летіла у складі групи з різних регіонів України. А уже там усі роз'їхались по різних штатах. Дівчина потрапила у штат Західна Вірджинія, у зовсім невеличке містечко з населенням у 800 людей. За п’ять хвилин їзди від нього розташоване 15-тисячне місто Спрінгмілс. Саме сюди Ліза їздила на навчання до школи, тут навчалися і діти приймаючої родини.
З України Ліза везла родині подарунки: солодощі, іграшки, різні дрібнички з українською символікою та навіть прапор України.
"По приїзду мене зустріла моя родина. Ми поїхали повечеряти у кафе. А вже наступного дня я поїхала на шкільному автобусі до школи. Родина, у яку я потрапила, в Америці вважається середнього класу. Мама працює медсестрою у шпиталі, тато має власний бізнес з ремонту авто та продажу запчастин до них. Вони мають 6 автомобілів, двоповерховий будинок, на подвір’ї є батут, гойдалки, басейн. Вдома вони майже не готують — харчуються фаст-фудом та ресторанною їжею. Раз на тиждень до них приходить домогосподарка, яка робить генеральне прибирання. Сім’я у вільний час ніколи не сидить вдома, вони постійно подорожують, займаються волонтерством".
Освіта в Америці
"Їх школи, освіта загалом дуже різняться з нашими. Діти різного віку відвідують зовсім різні школи: початкова, середня, старша — це окремі заклади. Я навчалася у старшій школі — 9-12 класи. У моїй школі було близько 1000 дітей. До школи з дому забирає шкільний автобус о 6.54. Уроки розпочинаються о 7.40. Щодня було по 7 уроків, які закінчувалися о 14.35. Перерви між уроками по 5 хвилин, а на обід півгодини. Навчання тут безкоштовне і немає шкільної форми.
Дуже велике різноманіття шкільних предметів. Є все про що можна тільки подумати — різні види спорту: теніс, реслінг, не кажучи про волейбол, баскетбол, футбол, різні види мистецтва, психологія, кулінарія, бізнес-уроки та багато іншого. Учні старшої школи самі обирають уроки — вони вчать сім предметів.
За умовами програми обов’язковими для мене були англійська та на вибір історія США або право, решту — п’ять предметів — я обирала сама. У школі я вивчала англійську, історію США, математику, комп’ютерний дизайн, науку (це поєднання хімії, біології, географії, фізики, астрономії), іспанську, ходила на хор. Розклад у школі однаковий щодня, я мала сім уроків на день з тих предметів, які обрала. Вивчення кожного предмету ділиться на рівні: наприклад, в математиці їх п’ять. Собі я обрала третій рівень складності і почувалася на уроках дуже впевнено. А от п’ятий — це рівень коледжу, на таких уроках уже вивчають вищу математику. І так з кожним предметом. Вибір залежить від того, яку професію ти обереш в майбутньому і який рівень знань тобі буде потрібен. Тут інший підхід до навчання, але він точно не гірший, ніж у нас".
Побут
"З мовою проблем не було, та були окремі слова, які чула вперше, але у різних регіонах навіть одного штату свій акцент, діалект, різниться вимова. Їх мова дуже відрізняється від того, що ми вчимо у школі. По-перше, ми вчимо британський варіант англійської, у них — американський. Американці не говорять складними конструкціями і у спілкуванні використовують лише минулий, майбутній і теперішній часи. Їх мова зовсім проста.
Переважна частина американців живе у будинках, має власний транспорт. Наприклад, в моєму місті, окрім шкільного автобуса, іншого громадського транспорту я не бачила. Там дуже відкриті та щирі люди, завжди готові допомогти, підказати, підтримати.
Свій вільний час проводила разом з однолітками з дев'яти країн світу, які опинилися в Америці, завдяки різним програмам обміну. Наш координатор постійно нас збирала разом, ми їздили на волонтерство, ходили в кіно, проводили цікаві та змістовні зустрічі. В місті, де я навчалася, у школі була дівчинка з України, з Одеської області, ми з нею добре подружилися. Презентували у школі свою країну: одягали вишиванки, віночки, розповідали про звичаї, традиції, пригощали гостей солодощами.
Було дуже приємно в одному з кафе зустріти українця. Я помітила, що на бейджику офіціанта написано ім’я Андрій, тож і поцікавилась у нього звідки він. Виявилось з України, з Житомирської області. Ми змогли поспілкуватись українською.
Та все ж ейфорія триває перший місяць, потім приходить усвідомлення, того, що поруч немає наближчих людей: батьків, друзів, рідних. І з’являється туга. Недарма кажуть: треба побувати в іншій країні, щоб по-справжньому полюбити свою. Повернувшись додому, я зрозуміла, що хочу навчатись в Україні. Так, я не проти поїхати в Америку, а от залишитися там..."
З поверненням
"Ще до поїздки я вирішила, що не втрачатиму рік навчання в Україні, це випускний клас, і по приїзду здаватиму екстерном предмети за 11 клас. Екзамени у школі проходили у вигляді контрольних робіт зі всіх предметів. Було п’ять варіантів завдань, я витягувала білети і писала відповіді. На кожному екзамені була комісія з 3 вчителів. Паралельно готувалася до здачі ЗНО, ходила до репетиторів. Маю досить непогані бали з предметів: українська мова — 196, англійська — 193, історія — 171".
А сьогодні збулась ще одна мрія Лізи - вона студентка філологічного факультету Київського національного університету ім.Тараса Шевченка, спеціальність -турецька мова та література, англійська мова.
