Уже тридцятий рік, як постала нова Українська держава, і цілком логічно, що державною має бути мова титульної нації. Це як польська в Польщі, французька у Франції, угорська в Угорщині. І це цілком природно, бо мова – феномен національної самоідентифікації, і кожен народ має святе право своєю мовою заявляти про себе світові.
Здавалося б, історична справедливість нарешті восторжествувала, аж ні. Повзучий реваншизм, повернення на посади одіозних фігур, що відзначаються зоологічною ненавистю до всього українського, особливо до нашої мови, викликають небезпідставну тривогу в кожного свідомого й мислячого громадянина, примушують знову й знову нагадувати про те, що чия мова – того й держава. Інакше чому б так за неї бралися наші вороги, які сплять і бачать, щоб Україна стала частиною «русского міра». Саме вони й пускають мерзенні вигадки про Україну як недодержаву, про Героїв Майдану, цинічно називаючи їх п’яними дебоширами, заколотниками й учасниками державного перевороту, і вимагають через чергові позови до суду переписати сучасні шкільні підручники історії.
А Міністерство освіти й науки, замість того щоб опротестувати не просто безпідставні – відверто антиукраїнські, антидержавні наклепи, відмовчується. Також чуємо нарікання на утиски, яких начебто зазнає російська мова. І це при тому, що в Україні тисячі російських шкіл, які успішно функціонують за рахунок державного бюджету (а значить, за рахунок наших з вами податків). Хотілося б запитати: а скільки українських шкіл у Російській Федерації? Там же проживає більш як десять мільйонів українців! Чи є хоч одна газета або журнал українською мовою? Була єдина в Москві українська бібліотека, та й ту знищили з гучним скандалом, а її директора запроторили до в’язниці.
Скажіть мені: когось убили за російську мову? Не скажете, бо такого не було тут ніколи.
У січні були сумні роковини загибелі тридцятисемирічного Артема Мирошниченка. Його побили в Бахмуті до смерті за те, що обізвався українською мовою. П’ять років тому в Одесі був убитий двадцятирічний Артем Чайка. Причина та сама. Отож яка мова зазнає утисків?
Та що там казати, коли навіть на вищому, законодавчому рівні ведеться на очах усього світу війна проти нашої мови? І хто її веде? Депутати Верховної Ради. Скасовано через суд запровадження нового правопису, який визнано «скрипниківським». Не враховано навіть той факт, що він більш відповідає лінгвістичним особливостям української мови, ніж старий, і що над ним працювала поважна комісія з провідних українських мовознавців. Це нагадує сталінські часи, коли укладачі правопису 1928 року були всі розстріляні або згинули в ГУЛАГах, а комуніст М. Скрипник, який курував роботу науковців, був змушений пустити собі кулю в скроню.
Усе це сприймається не інакше, як нахабна диверсія, спровокована російським лобі всередині країни. Адже війна проти України ведеться не лише збройним шляхом, а й інформаційним. І як тут не погодитися з думкою дівчини-патріотки, військовослужбовця наших Збройних сил Ярини Чорногуз, що законопроєкти авторства Бужанського-Дубінського і Ко є прямою роботою в інтересах Російської Федерації, яка здійснює військову та інформаційну агресію проти України. Як показує стан речей, Російська Федерація, що недавно декларувала політику продовження впровадження «руского міра» для російськомовних за межами Росії, – це єдина зацікавлена сторона в скасуванні історичного для України Закону про функціонування української мови як державної. До того ж, останні соціологічні опитування показують, що 60% опитуваних на Донеччині та Луганщині підтримують перехід сфери послуг на українську мову.
«Мене обурює, – зазначає Ярина, – що поки ми захищаємо суверенітет України на передовій уже 7-й рік, поки ми маємо вже чотирнадцяту (лише за лютий!) бойову втрату, депутати Бужанський, Дубінський, Брагар, Шевченко, Гетманцев дозволять здавати цей суверенітет ворогові, продукуючи за спинами військових і полеглих за цю країну подібні папірці й натискаючи на кнопки в залі ВР. Українська мова, нагадаю, є основою суверенітету й української державності. Виглядає, що всій цій компанії депутатів інтереси Російської Федерації та її геополітичні амбіції дорожчі. Або більш оплачені. Ми ж платимо за можливість мати закон, що захищає українську мову – кров’ю. Щодня».
Після цих слів важко щось додати. Хіба те, що російська окупація почалася не з російських вояків і танків, а з промивання мізків російськими серіалами й відверто проросійськими телепередачами.
А ворогів наших – таємних і явних – попереджаємо: не сійте вітер, бо пожнете бурю.
Фото: відкриті інтернет-джерела
