Старокостянтинівчанка Олеся Турчак,яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
Початок тут.
День восьмий
Сьогодні замислилася про свою мрію. Я завжди була дуже практичною людиною і ніколи не мріяла, від слова зовсім. Натомість я ставила перед собою мету, розбивала її на кілька маленьких цілей і вперто йшла до неї. Але зараз у мене з’явилася мрія. І, як не дивно, то не наша перемога, адже перемога - то є мета, до якої весь український народ вперто суне вже вісім днів поспіль, щодня досягаючи якихось маленьких цілей.
Моя мрія побачити Гаазький трибунал над орками, які створили пекло на моїй землі. І не треба казати, що це дуже довгий процес, - я то чудово знаю і розумію, але збираюся дожити і побачити суд на власні очі. І там я хочу бачити оте мале гнусаве чмо, яке ніяк не нажереться чужими територіями, усе його оточення, що потурало його імперіалістичним планам, його офіцерів, які віддавали накази знищувати мирне населення і, особливо, усіх представнків того геббельс-ТВ, які сіяли ненависть до українців протягом багатьох років. Оце моя мрія і, кажуть, мрії мають тенденцію збуватися. А перемога і мир в Україні, то є наша спільна мета. Поборемо!
День дев’ятий
Від самого початку війни чую одне й те саме питання: як таке могло статися у 21 столітті? Я, звичайно, не експерт, але вважаю, що це через брак справжніх лідерів у всіх державах світу. Ми просили про недопущення побудови північного потоку-2, проте деякі європейські лідери наполягали, що він важливіший за можливу ескалацію війни в Україні. Ми говорили про необхідність превентивних санкцій, щоб не допустити війни, проте світові лідери не хотіли псувати стосунків з оркостаном.
Зараз ми благаємо закрити небо над нашою країною, щоб припинити смерті тисяч цивільних по всій Україні, проте НАТО заявляє, що тоді це призведе до більшої ескалації. Альо, лідери, до якої біль-шої ескалації? Тут зруйновані цілі міста. Тут вбивають мирне населення. Тут руйнують всю інфра-структуру. Про яку ескалацію ще йдеться? Як висновок, у вас немає північного потоку-2, всі відносини з оркостаном все одно зруйновані. І сьогодні НАТО каже, що не допустить просування конфлікту на їх території. Не допустить як? Згодовуючи звіру українців? Ви не лідери. Ми вже показали всьому світові чого варта «друга армія світу», тож дайте нам добити цю погань, щоб Європа жила у спокої. Ми багато не просимо: закрийте наше небо, а далі ми впораємося!!!
День десятий
Сьогодні не відчуваю нічого крім жахливої втоми. Я звикла все життя приймати рішення, вирішувати проблеми, знаходити вихід зі складних ситуацій. Але на сьогодні ці рішення надто складні, надто відповідальні. Хочеться просто заснути і спати довго-довго, і не думати.
картина Олега ШУЛЯКА
День одинадцятий
Напівшляху до батьків. У ці дні мені дуже хочеться бути зі своєю сім’єю, знати що вони поруч, переживати все це разом, бо разом легше, бо разом ми сила. Зараз я далеко від Києва. Моя перша ніч, здається за цілу вічність, у ліжку. Навколо тиша - це так незвично, так неймовірно прекрасно, просто не чути пострілів. Але якщо за стіною хтось затупотів або посунув стільця, я здригаюся. Зараз я здригаюся від кожного різкого звуку. Впевнена, що так буде ще довго, навіть після нашої Перемоги. Ненавиджу їх за цей досвід. Ніколи не пробачу.
День дванадцятий
Нарешті у батьків. Психологічно мені так набагато легше. І нехай тут час від часу виють сирени, але ми всі разом і все це здається не таким мо-торошним. Кішка носиться від радості по всій квартирі - вона теж стресувала усі ці дні. Все чого хочеться - спати. Дається взнаки уся втома, що накопичилася за цих дванадцять днів. Сподіваюся новий ранок принесе якісь гарні новини. Як мінімум, що за ніч у орків купа втрат, як максимум, що путлєр здох. Амінь.
День тринадцятий
Як сказав один мій колега, війна - це відкривачка людських душ. Хтось виганяє бабусю з собаками з укриття під час повітряної тривоги, а мої сусідки не лише вивозили з собою своїх п’ятьох котів, але й не погоджувалися їхати допоки не домовилися з тими, хто у їхню відсутність годуватиме наших дворових котів. Мої колеги, які евакуювалися з Харкова, на кордоні з Польщею соромляться взяти щось зайве у волонтерів, адже розуміють, що будуть ще біженці, яким також будуть потрібні речі і їжа, а хтось, не соромлячись, нишпориться у гуманітарці, вишукуючи, що можна прихватизувати на халяву.
Хтось дає прихисток абсолютно чужим, незнайомим людям на невизначений строк, а хтось виставляє своїх друзів на вулицю у чужій країні, бо хоче жити комфортно, а тут понаїхали. Кажуть, що не можна ділити світ на чорне і біле, адже він різнобарвний. Для мене барви зникли 24 лютого. Для мене світ двоколірний. Є чорне, яке я хочу викреслити з свого життя, яке ніколи не зможу зрозуміти і прийняти, навіть з огляду на те, що кожна людина по різному діє у стресових ситуаціях. А є біле, за що я буду вічно вдячна, чого ніколи не забуду, скільки б років не пройшло.
На щастя, за моїми спостереженнями, серед українців все ж таки більше білого і, мабуть, добре, що ми маємо змогу виявити те чорне, що затесалося з-поміж нас.
День чотирнадцятий
Сьогодні день народження Тараса Григоровича Шевченка. Якби не війна, сьогодні б наші школярі, студенти, вчителі надягали б вишиванки, у школах читали б поезіі Кобзаря. Так, у 2014 році моя alma mater, Острозька академія, вперше увійшла до Книги рекордів Гіннеса, встановивши світовий рекорд, адже студенти і викладачі вишу 456 годин без-перервно читали вірші Тараса Шевченка. Сьогодні ж мені спадає на думку лише один вірш Шевченка: Отак подивишся здаля на москаля - неначе справді він людина: іде собі як сиротина, очима - блим, губами - плям, і десь трапляється хвилина - його буває навіть жаль. А ближче підійдеш - скотина… І всі то вони на учєнія приїхали, і воювати не хотіли, і згоди на те не давали. Прям шкода мальчіков, пригнав їх путя як гарматне м’ясо. Але сьогодні бачила допит одного, який, прям диво як, але все знав.
Яке було завдання? - Захватіть Харьков. Був наказ відкривати вогонь по ци-вільних? - Да, стрілять гражданскіх, разрушать жиліщний фонд і інфраструктуру. У якості кого ти сюди прийшов? - міротворєц. Занавєс…
Далі буде - до ПЕРЕМОГИ!
