Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День двісті вісімдесят восьмий
Продовжуються рейди по церквах і монастирях мацковського патріархату. В більшості, нічого нового: расєянські паспорти, прапори самопроголошених недореспублік, промацковська література, незрозумілі суб’єкти з орколяндським громадянством. Хоча ні, з’явилося і новеньке - знайшли викрадені ікони. Яка паства, така й церква. Хто унітази, а хто ікони прихватизує. Але, принаймні, тут немає нічого, що мене б здивувало. До мацковського патріархату ставлюся вкрай негативно вже дууже багато років і не сумнівалася у тому, що це ФСБшні виродки. Що ж мене обурило сьогодні - це новина про вінницьке підприємство, яке під час повномасштабної війни вело бізнес з бидлостаном. І не просто бізнес, а поставляли на болота запчастини для військової техніки. Мені на голову не налазить таке взагалі. То що? Колабораціонізм чи просто бажання заробити, байдуже на чиїй крові? Люди коментують, що потрібно дати винним п’ятнадцять років з конфіскацією. А я б таких пожиттєво саджала. А ще краще - запустити їх на п’ятнадцять хвилин у кімнату з тими, хто втратив рідних у цій війні. І не потрібно було б витрачати бюджетні кошти на утримання мразоти. Немає гіршого ворога, ніж украінці, які зараз вчиняють таке. Внутрішній ворог гірший за зовнішнього. Орки рано чи пізно заберуться з нашої землі, а ці гниди й надалі поміж нас житимуть і рузьке мир чекатимуть.
День двісті вісімдесят дев’ятий
Колаборант сальдо вирішив сьогодні похвалитися черговим «рішенням» путлєра. Каже, що імператор всєя болот вирішив нове місто побудувати на Арбатській Стрілці. Головне, щоб розбудовувати міста на расєє, у них грошей немає, унітази там закупити для бурят, газифікувати москальські дєрєвні, залатати дірки в асфальті хоча б кілометрів через десять за мкадом. Те все мимо. А от місто на українській землі - то прям будуть будувати. У мене питаннячко: а що, Маріуполь вже відбудували повністю? А інші знищені й захоплені містечка і селища, які швиденько проголосили своїми територіями? Бачу прям Лас-Вегас на Лас-Вегасі стоять. А загалом, звичайно, улибнула заява плєшивого, що Азовське море - то тепер внутрішнє море московіі. Ну-ну, чекайте, скоро ЗСУ прийдуть подивитися як ви там купатися будете. У Дніпрі довго жмурів ваших виловлювали.
День двісті дев’яностий
Сьогодні вперше відчула новорічний настрій. Такі вже гарні вогнища палали в Криму і Мелітополі. Так вже на болотах вили з цього приводу. Прям захотілося загорнулися у теплу ковдру, налити собі гарячого глінтвейну і перечитати «Собаку Баскервілей». Але ще зарано. Поки що чекаю на остаточні дані щодо підсмажених орків.
День двісті дев’яносто перший
Парламент Нідерландів пропонує загальмувати приєднання Сербії до ЄС через відмову сербського уряду приєднатися до антирасєйських санкцій. Мені здається, що розумним було не просто загальмувати, а відмовити у такій можливості допоки не буде змінено уряд вучича. Дуже цікаву позицію займають деякі країни. Вони хочуть, щоб їх приєднали до ЄС або НАТО, а самі при цьому не хочуть підтримувати спільну політику, стаючи, у даному конкретному випадку, на бік московіі. Дуже схоже на те, що такі країни тупо шукають, за чий би рахунок пожити, кого б подоїти. А потім усі платники податків країн ЄС годуватимуть цих «розумних», які ще й псуватимуть все, до чого зможуть дотягнутися. Тому Сербію, однозначно, на політичне узбіччя, бажано ще й Угорщину туди саме - така ж падаль при владі.
День двісті дев’яносто другий
Сьогодні день сухопутних військ України. Це той моноліт, який не змогли пробити рашисти за три дні, і, впевнена, не проб’ють ніколи. Це жива легенда військової справи, чиї дії й нестандартні рішення вивчатимуть роками усі армії світу. Це щит, який закрив собою Україну. Це ті, хто щодня платить кров’ю за нашу свободу. З вашим днем, хлопці й дівчата! Сил вам і якнайшвидшої перемоги!
День двісті дев’яносто третій
Багато років тому довелося мені відвідати Неймеген, невеличке, але дуже старовинне місто на сході Нідерландів. Звичайно ж, більшу частину свого часу там я присвятила відвідуванню цікавих місць, серед яких був старовинний костел. На щастя, там був аудіогід, з яким набагато цікавіше, аніж просто дивитися на будівлю, нічого про неї не знаючи і не розуміючи. Отже, пішла я подивитися, яку мову можу обрати для екскурсії, як до мене підійшов працівник, пропонуючи допомогу. Я сказала, що моєї мови тут, мабуть, немає, бо я з України. Була дуже здивована, коли він розповів, що їздив до Києва під час помаранчевої революції, дуже підтримував наше прагнення до волі й демократії. Ми багато про що говорили, а після він вибачився і підтвердив, що української мови у аудіогіді не було. Так до чого я. Незабаром українська мова з’явиться у аудіогіді Лувру. Мрію, що колись ми зможемо подорожувати і насолоджувати екскурсіями українською. Не тому, що не розуміємо англійською, а тому що наша мова заслуговує на визнання.
День двісті дев’яносто четвертий
Сьогодні не прокинулася, а підскочила у ліжку, коли над самим вухом чоловічий голос промовив «увага, повітряна тривога.» Мабуть, треба звук тихіше ставити, - подумала я, намагаючись знову заснути, але через двадцять хвилин остаточно прокинулася від звуку вибуху. Ще десять хвилин лежала і думала, куди ж ще набрати воду, бо тепер-то точно відключать світло, разом з водою, опаленням, каналізацією і, взагалі, до нас, нарешті, прийшов обіцяний апокаліпсис. Але лінь перемогла і я вирішила чекати, поки вимкнуть світло і лише тоді вставати. Поки чекала, так і заснула. Прокинулася лише від чергового крику на вухо «увага, відбій повітряної тривоги». І що ви думаєте? Тринадцять з тринадцяти! Я не знаю, хто ті боги, що тримали небо над нашою головою сьогодні, але завдяки їм я прожила ще один день цієї зими без апокаліпсису. Ще на один день ближче до весни, ще на один день ближче до перемоги.
