Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День п’ятсот тридцять третій
Небо над Україною так і лишається відкритим. Який вже день війни, а знов прилетіло по Рівненщині, знову постраждалі у Запоріжжі. Знову чуємо про «засудження» расєян за «невибіркові удари» по Україні. Кажуть, готель у Запоріжжі був хороший - любили там іноземці зупинятися. А по інших місцях, тобто, можна бити? Навіть якщо це військова частина. Нормально, що якась країна-терорист її обстрілює? З першого дня війни ми просимо допомогти закрити небо. День п’ятсот тридцять третій.
День п’ятсот тридцять четвертий
Чергова атака на аеродром, на цей раз на Франківщині. Орки розуміють, що наближається той момент, коли Україні передадуть F-16. Розуміють і панічно цього бояться. Саме тому й намагаються знищити як аеродроми, здатні приймати ці літаки, так і людей, здатних ними управляти. Але, як би вони не старалися, момент передачі F-16 таки настане. Це буде судний день для болотної погані.
День п’ятсот тридцять п’ятий
Логістична база в Криму, знову «втомлений» сакральний міст - новини з Криму не припиняють радувати. Ще й дондирівці з расєянами сьогодні гарненько один одного перестріляли. На расєє літак впав, задвохсотивши весь екіпаж. Щодня б такі новини отримувати.
День п’ятсот тридцять шостий
Сім загиблих і тринадцять поранених сьогодні у Херсонській області. Наймолодшій загиблій було всього двадцять три дні від народження. Це про те, з ким воюють расєянє. «Величний» чорноморський флот так боїться скласти компанію крейсеру мацква, що вибудував перед собою загородження за допомогою цивільних суден. Це про те, як вони воюють. Мінубивства ерефіі спаплюжилося на весь світ, розповідаючи про «огляд» суховантажу «Сукра Окан». Казки про вогонь з стрілецької зброї і гелікоптер виявилися черговою брехнею, а насправді турецький екіпаж судна проігнорував погрози рабсєян і, думаю, подумки послав їх слідом за расєйським кораблем. Але ж то не біда - завжди можна видумати чергову «перемогу». Це про те, які у них перемоги. Цікаво, їх самих від себе не нудить?
День п’ятсот тридцять сьомий
Від кого не очікувала таких кроків, так це від якутів. Проте, мешканці республіки Саха почали замислюватися про від’єднання від рабсєі та навіть провели таємний з’їзд, де обговорювалося саме це питання. Відчуваю, що замість задоволення своїх колоніальних амбіцій, расєйське бидло скоро дізнається, що таке деколонізація.
День п’ятсот тридцять восьмий
Здавалося б, що це просто неможливо на вісімнадцятому місяці війни, але знову починають звучати голоси, що пропонують Україні відмовитися від своїх територій. В цей раз в обмін на членство в НАТО. Цікаво, а у тих, хто таке пропонує, не виникає питання, навіщо тоді, починаючи з чотирнадцятого року, украінські воїни кладуть свої життя у цій війні? Як ми маємо пояснити це матерям, вдовам і дітям полеглих? Як маємо пояснити тим, хто повернувся додому, але втратив на полі бою своє здоров’я? Для чого це все було, якщо можна було віддати 5-6 областей, як того хотів путлєр, і стати членом НАТО, розміром з, скажімо, Латвію чи Естонію? І як пояснити, що на цьому орки не зупиняться? Що, чим більше їм поступаються, тим більше розігрується їхній апетит. І що, якщо світ проковтне анексію наступних украінських територій, їм доведеться проковтнути завоювання країн, що зараз є членами НАТО.
День п’ятсот тридцять дев’ятий
США намагаються домовитися з Іраном, щоб ті припинили постачати шахеди рабсєі. Ми, звичайно, вдячні за спроби, але, здається, що це трохи запізно, зважаючи на те, що орки вже налагодили випуск шахедів на бидлостані. Нам би хоча б пару сотень ракет високої дальності. А бажано пару десятків сотень. І зняти заборону застосування зброї по території оркостану. І всі питання можна було б вирішити набагато простіше і ефектніше.
