Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День п’ятсот сорок сьомий
Тридцять друга річниця незалежності, що й досі виборюється. Сьогодні вперше широкому загалу стала відома операція наших розвідників на території тимчасово окупованого українського Криму. Впевнена, що наші бійці далеко не вперше за цей час ступають на кримську землю. Але дуже знаково, що ми дізналися про таку операцію у День незалежності. Сьогодні в Криму замайорів державний прапор. Нехай ненадовго. Нехай тимчасово. Сподіваюся, наступний День незалежності України Крим святкуватиме разом з нами під жовто-блакитними прапорами.
День п’ятсот сорок восьмий
Щодня з задоволенням читаю новини з тимчасово окупованого Криму. Зараз все частіше згадую, як у нашій останній переписці мій колишній однокласник, що тоді проживав у Севастополі, заявив, що це їхній свідомий вибір. Доводи про те, що вони, в принципі, є расєянами, що тимчасово базуються в українському Криму, а отже не мають жодного відношення до вибору українців, почуті, звичайно ж, не були. Нє хатєлось їм уєзжать із Криму, а хотілося той Крим віджати. Тепер, після кожної бавовни, після кожного перекриття того багатостраждального мосту, не можу позбавитися думки, що мені б одненьким оком поглянути зараз на тих «свідомих виборців». Цікаво, валізи вже спакували? Хатинки в Сибіру вже підшукали?
День п’ятсот сорок дев’ятий
Сьогодні День авіації. Згідно останніх даних, від початку повномасштабної війни наші пілоти здійснили близько чотирнадцяти тисяч бойових вилітів. Чотирнадцять тисяч разів наші герої свідомо йшли на ризик, захищаючи нас з вами. Хочеться побажати їм завжди повертатися додому, до рідних неушкодженими. На жаль, напередодні загинуло троє наших пілотів у авіатрощі на Житомирщині. Страшна втрата для всієї України. Співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять хлопцям.
День п’ятсот п’ятдесятий
Подейкують, що у рашистській військовій частині десь під Євпаторією, у казармі, вночі повбивали чотирнадцять рашистів. Як свиней - кого ножем у серце, кому горлянки перерізали. Після безсонної ночі під вий сирен такі новини не можуть не тішити. Кожен рашист, що знаходиться на тимчасово окупованих українських територіях, має боятися спати, виходити на вулицю, заходити в туалет, їсти продукти. Я хочу, щоб у них буквально розвинулася манія переслідування і щоб, якщо, раптом, не дай Боже, вони виживуть у цій війні, вони закінчували своє життя в дурдомах через нічні жахи, у яких вони бачитимуть українських диверсантів.
День п’ятсот п’ятдесят перший
Папа Римський провів сьогодні телеміст з бидлостанською молоддю. Це вже нонсенс, як на мене, для духовного лиця такої величини проводити телемости з тими, хто проповідує ненависть і нацизм. Але Франциск ще й подякував їм за «їхній спосіб бути расєянами». Тобто, папа Римський подякував личинкам вбивць, ґвалтівників, мародерів, що вдерлися в чужу країну, щодня вбивають і катують українців, запускають ракети і дрони, що несуть смерть на територію суверенної держави, за їхній спосіб бути расєянами. Мало того, він наголосив на тому, що вони не повинні відмовлятися від «своєї імперської спадщини». Уроди, які в чат-рулетці заявляють, що хочуть, щоб у їхніх дітей «билі раби, італьянци там, французи…», отримують від Папи Римського сигнал, що таке мислення є правильним. У мене риторичне питання: він взагалі вже кончений?
День п’ятсот п’ятдесят другий
Сьогодні День пам’яті загиблих захисників України. Мабуть, в Україні вже немає жодної людини, якій немає кого сьогодні згадати по імені. На жаль. Але важливо, щоб ми згадували. І вчили згадувати наших дітей і онуків. Скільки їх, тих, про кого забули? Про кого вже не згадують? А якби згадували і не давали забувати, чи можливо, що сьогодні ми б не мали цієї війни? Вже вкотре повторюся: хто забуває свою історію, приречений на її повторення. Ми не маємо забути. Маємо пам’ятати кожного з них. Пам’ятати та шанувати. Пам’ятаємо, з вдячністю за можливість жити…
День п’ятсот п’ятдесят третій
Сьогодні вперше під час тривоги спокійнесенько собі спала. Дійшла висновку, що, коли наші також атакують болотляндію, це навіть дуже заспокоює. По-перше, мінус п’ять літаків московитів. По-друге, душа радіє, як уявлю реакцію плєбса, який вважав, що на расєє війни не буде. Після того, як сьогодні прочитала, що Украіна вже має і ракети власного виробництва, здатні атакувати територію недодержави, настрій став ще кращим. Колись хтось сказав, що «в цю гру можуть грати дві сторони». Чекаю, коли ми почнемо наповну.
