Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День п’ятсот шістдесят восьмий
Якщо вірити біографу маска, останній вирішив передати Пентагону контроль над тими старлінками, що використовуються у війні в Україні. Каже, що не хоче Ілон більше відповідати за межі та правила використання старлінків. Цікаво, що стало останньою краплею на крихку психіку маска? Може катер «Тунєц»? Чи то «Тріумф» під тимчасово окупованою Євпаторією? З такими нєрвішками з путлєром не спілкуються - тут яйця потрібні, як у ЗСУ.
День п’ятсот шістдесят дев’ятий
ГУР підтверджує, що кадирка вже зовсім поганий став. Кажуть, здоров’я зовсім нікудишнє. Вперше хочу, щоб медицина була безсила. Дуже потрібно, щоб ця скотина вже, нарешті, сконала. Бажано, щоб ще після цього, в кращих традиціях бидлостанівських респубоік, розпочалася гризня за владу. Чим більше в стані путлєра проблем, тим для нас краще. Ну а щодо дондона - сподіваюся, що воно мучиться.
День п’ятсот сімдесятий
Саме в цей момент 8 бомбардувальників летять до пускових рубежів. Тобто, приблизно о третій годині почнуться тривоги. Ми знову не спатимемо і слідкуватимемося в режимі онлайн, куди прямуватимуть ракети, молитимемось на наше ППО, читатимемо про наслідки падіння уламків (навіть думати не хочу про прильоти). Хтось прямуватиме в укриття, хтось у кридор, за правилом двох стін, або до ванної кімнати. Чи розуміє хтось у світі як це, лягати спати на кілька годин, щоб поспати хоч трохи перед тривогою? Як це, коли ти знаєш, що по тобі зараз відпрацьовуватиме вісім ублюдочних екіпажів літаків, як випустять смертоносні ракети по сплячих містах і повернуться до своїх сімей, ніби нічого і не сталося? А їх зустрінуть вдома «жінки» словами «надєюсь в етат раз попадьотє». І світ ще дивується, коли ми сумно посміхаємося при словах «хароші рускі»? Що ми відмовляємося перебувати з ними на одних змаганнях, тиснути їм руку, вітатися? Світ дивується, чому ми не хочемо чути про перемовини з ними? Один раз покладіть свою дитину спати, знаючи, що у вас летять ракети, а потім поговоримо про голубів миру.
День п’ятсот сімдесят перший
Щось мені підказує, що ранок принесе нам хороші новини. На Фіоленті, в окупованому Криму, весь вечір лунають вибухи і постріли. Наші заявили про спільну операцію ГУР і МВС у тому районі. Подейкують, що там розташований ще один аналогавнєтний комплекс «тріумф». Тримаю за наших кулачки - нехай всі повернуться додому неушкодженими. Ну а моzкалі нехай горять у пеклі.
День п’ятсот сімдесят другий
Завершився перший день слухань суду ООН у справі Украіна проти расєі. Рабсєянє заявили, що розпочали війну в Україні за статтею 51 статуту ООН, яка (увага!) говорить про право на самооборону, якщо станеться напад на країну-члена ООН. От мені цікаво, у якості свідка вони чик-чирика приведуть? Який, нарешті, покаже всім карту «аткуда гатовілось нападєніє»? Чи ми, в порядку брєда, на них напали, а вони, біднесенькі, захищаються? Чи вони збираються іншим якимось чином доводити, що ми збиралися на них напасти? Цікаво, щоб що? Унітази їм, нарешті, завезти? Дороги побудувати? Показати, що будинки бувають не лише дерев’яними і не обов’язково в аварійному стані? Чи вони вирішили довести, що ми напали на линиридинири, а вони, до того ж, є країнами, та ще й членами ООН? Я розумію, що вони тупо розкидають це гімно зі своїх зомбоящиків, бо бидломаса вже повністю позбавлена здатності мислити. Але виносити цей брєд на рівень міжнародного суду? Такої клоунади в суді, мабуть, навіть нацисти на Нюренберзькому процесі не влаштовували.
День п’ятсот сімдесят третій
Подивилася сьогодні ролик, який рабсєянє зняли про війну в Україні. Якщо хто не бачив, суть наступна. Два орка в окопах говорять і один в одного питає, де знаходяться Печерські пагорби (вже й мовою почали говорити, як бачите), а потім заявляє, що у нього мрія купити квартиру на печерських пагорбах, звичайно ж, коли вони Київ «звільнять» ( тут, як би, дві неув‘язочки: по-перше, як можна мріяти про квартиру, якщо ти не знаєш, де це знаходиться, і, по-друге, навіть пояснювати не варто, адже украінці вже звільнили 54% територій, захоплених моzкалями на початку повномасштабного вторгнення). Другий каже, що він в Одесу поїде, бо море дуже любить (а Крим шо, вже не варіант? Мамачка, свалівать нада?) І в ітозі, великий такий напис на екрані: вибєрі город своєй мєчти. Звичайно, після того, як бидлостанці сюди прийшли, вони зрозуміли, що про такі міста вони лише мріяти можуть. І не те, що Київ чи Одеса, їм саме малесеньке село українське в диковинку: хати з водою й унітазами, вода з газом є, ще й Інтернет у кожній хаті. Діво дівноє та чудо чудноє. Щоправда, подавляться вони (чи краще сказати кров’ю своєю захлинуться) міста українські собі вибирати. Хтось отримає пару метрів безіменної могили в нашій землі, хтось в своїй, а хтось калікою додому повернеться, в хату свою дерев’яну, з туалетом на подвір’ї, з дровами для опалення і колодязем на подвір’ї (в кращому випадку). І буде онукам своїм розповідати, що Україна живе так, що можна лише мріяти. Головне, не забувати, що близько до кордону підходити не варто - шкідливо для здоров‘я.
День п’ятсот сімдесят четвертий
Бавовняний сезон у Криму продовжується. Сьогодні ЗСУ чудово відпрацювали по командному пункту чорноморського флоту ерефіі. Служба безпеки України запевняє, що удар було нанесено після того, як було отримано підтвердження, що командири орківського флоту знаходилися на території військової частини. В принципі, логічно. Все одно чорноморський флот бидлостану незабаром зникне, тож командири їм тупо будут не потрібні. Тим часом, рабсєянє позабирали всі свої підводні човни з тимчасово окупованого Севастополя, перебазувавши більшість з них до новоросійська. Тут має бути фірмовий сміх Буданова.
