Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День п’ятсот сімдесят п’ятий
Надзвичайно важка ніч. Ворог випустив по Україні п’ятдесят вісім ракет різного типу, при чому, вперше за довгий час, цілями, зокрема, стали об’єкти енергетичної інфраструктури. Оскільки мені «пощастило» жити як раз неподалік від місця «входження» більшості ракет у повітряний простір Києва, салюти були ще ті. Впєрєді планети всєй в коридор тікала кішка після перших же вибухів, потім сиділа у мене в ногах і заглядала мені в обличчя, типу «ну шо за нафіг, ну нормально ж жили!?». В Києві семеро поранених, серед яких дев’ятирічна дитина. Під обстрілом також опинилися Харків, Черкаси, Рівне, Хмельницький, Дрогобич. Є жертви, є постраждалі, є зруйновані будівлі й об’єкти інфраструктури. Прийшла осінь. Вони знову намагатимуться нас заморозити, а ми знову будемо боротися за життя. Нічого не змінюється - ми все одно, нехай повільно, йдемо до перемоги.
День п’ятсот сімдесят шостий
Не розумію, чого рабсєянє так образилися за штаб чорноморського флоту. Навіщо штаб флоту, який припинить своє існування? Азербайджанці он вже по-троху почали керівництво сєвєрного флоту утилізувати, так ми ще до тих кораблів навіть не добралися. А тут вже все очевидно. І передислокаціі їхні до Азовського моря теж не допоможуть - ми і його під свій контроль повернемо в межах територіальних вод України. А загалом, особисто мене ніщо так не радує, як прильоти по Криму, особливо по Севастополю, де рабсєянська погань роками відчувала себе хазяями на українській землі. Я чудово розумію, що в Криму є люди, які чекають на ЗСУ. Від щирого серця бажаю їм бути в безпеці й обов’язково дочекатися. А для всіх інших кінець має бути або як у штабу чф ерефіі, або як у крейсера «мацква».
День п’ятсот сімдесят сьомий
Сумна лошадь знову розрядилася заявами, та ще й не де небудь а на Генасамблеї ООН. Я взагалі не розумію як їх всіх ще пускають в якісь цивілізовані країни. Їздили б собі в північну Корею і еритрею. Але ж ні, пруться туди, де можна ще якісь підсанкційні на рабсєі товари купити. Менше з тим, заявила кобила, що бидлостан готовий до переговорів стосовно України, але не прийматимуть жодних пропозицій щодо припинення вогню. Ну, по-перше, не щодо України, а з Україною. Так вже їм не хочеться визнавати, що українці свою долю самі вирішують. По-друге, ми теж не дуже хочемо припинення вогню. Вже припиняли за так званими мінськими угодами. Як то кажуть, плавали - знаєм. Завершила кобила тим, що запевнила, що вони готові вирішувати питання на полі бою. Ми теж не проти. Головне, почастіше кучкуйтеся десь в районі досяжності української артилерії та ракет - все обов’язково вирішимо.
День п’ятсот сімдесят восьмий
Україна готує черговий позов до МКС. На цей раз зі звинуваченням плєшивого у використанні голоду як засобу ведення війни. Уявляю, яка це кропітка робота і при тому дуже потрібна. Я сподіваюся, що кривавий карлик відповість за кожен злочин, скоєний ним і його поплічниками в Україні.
День п’ятсот сімдесят дев’ятий
Шахеди, онікси та калібри - все це летіло сьогодні по Одесі. Вважається, що найбільше рашисти ненавидять захід України. Мені ж чомусь здається, що західна частина України їм просто байдужа. Вони не особливо переймаються які там знаходяться міста, які там живуть люди. В їхніх курячих мізках сидить установка на те, що захід України заберуть собі Польща і Угорщина. А от справжню ненависть у бидлостанців викликають «ісконна узкіє зємлі», що знаходяться, в основному, на сході і півдні країни, ну і, звичайно, Київ. Ненавидять узкіє ці міста за те, що не зустріли з квітами, що чинили опір, що стояли до останнього, а якщо були окуповані, виїжджали на підконтрольну Україні територію. І звідси це непереборне бажання знищити, стерти з лиця землі, принести розруху, голод, смерті та страх. Щоб неповадно було їх не боятись. Щоб боялися так, як на расєє бояться омонівця з одною невеликою ізвилиною в голові та великою гумовою дубинкою в руці. Сьогодні вони знищили морський вокзал в Одесі. Морвокзал, який був візитівкою міста, першим, що бачили місцеві мешканці та туристи, коли приходили до відомох потьомкінських сходів. Впевнена, що вокзал обов’язково відбудують і зроблять навіть краще, ніж він був до цього. А от куди подіти цю ненависть навіжених сусідів до українців і як з нею боротися - це складне питання.
День п’ятсот вісімдесятий
Сьогодні вкотре респект англійцям. В той час як УЄФА пробиває чергове дно, дозволивши расєянським юніорам брати участь у змананнях, Англія заявляє, що бойкотуватиме матчі з бидлостаном, незважаючи на позицію спілки. На жаль, маємо величезну корупцію у різноманітних спортивних федераціях і асоціаціях. Єдине, що може завадити московитам повернутися у великий спорт, це ось така принципова позиція представників різних країн. Дякуємо англійцям, що знову підтримали!
День п’ятсот вісімдесят перший
Рабсєянє почали будівництво прямого залізничного сполучення між тимчасово окупованими Маріуполем, Волновахою і Донецьком. Мало того, за задумом вони мають напряму сполучити ці міста з тананрогом і ростовом. Гіпотетично, це, звичайно, дуже неприємна історія, адже дозволить московитській групіровці не залежити від тимчасово окупованого Криму. Проте, я впевнена, що ЗСУ обов’язково знайдуть можливість зруйнувати ці плани. А ось на місці орків, що оселилися в тимчасово окупованому Криму, я б замислилася над тим, що навіть їхнє недолуге керівництво вже готується до його деокупаціі. Незабаром півострів потрібно буде покидати вплав і без чесно награбованого майна. Тож, мабуть, краще поквапитися.
