Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот сорок п’ятий
Усіх причетних з днем радіотехнічних військ ЗСУ. Ми щодня дякуємо нашим котикам з ППО, але забуваємо подякувати тим, хто вчасно попереджає нас про небезпеку, завдяки кому ми маємо час на те, щоб перейти у безпечне місце, а також розуміємо, куди саме ворог націлює свої удари. Хлопці й дівчата з цих підрозділів працюють цілодобово та є невід‘мною частиною нашого щита. Дякуємо!
День шістсот сорок шостий
Два дні хороших новин від СБУ. Перша - з Північномуйського тунеля, а друга - з перегону з прекрасною рузькою назвою Ітикіт-Окусікан. Якщо вест світ не в змозі вплинути на Китай, який підтримує рабсєю і допомагає їм обходити санкціі, то Украіна припинятиме це зовсім іншими методами.
День шістсот сорок сьомий
Сьогодні в мережі поширилося чергове відео того, як орки розстрілюють украінських військових, коли ті здаються у полон. Я вже не знаю, чи можна ненавидіти більше. Чи є та межа, коли можна буде сказати, що все, моя ненависть до моцкалів досягла максимуму. Тому що у мене вона посилюється з кожним загиблим, розстріляним, закатованим, зґвалтованим тощо. Мене нудить від думки, що колись, після завершення цієї війни, з цих навіжених знімуть санкції й вони зможуть вільно пересуватися світом. Мені здається, правильніше було б, якби їх просто не стало. Не може світ мати таке чисте зло і вважати це нормальним. Все, що зараз знаходиться тут зі зброєю, має бути винищене.
День шістсот сорок восьмий
Світ вже почав готуватися до Різдва. На вулицях сяють новорічні вогники, центральні площі прикрашають ялинки, розпочинаються різдвяні ярмарки. У нас мало б бути так само: яскраво, весело, казково. Натомість, сьогодні прилетіло по центру Херсону. Пошкоджено житловий будинок і дві лікарні. Ми живемо в якійсь паралельній реальності. В реальності, де є рабсєянє. Тоді як весь світ живе в реальності, де між ними і рабсєянами є Україна. Ось тільки, поки вони обмірковують чи варто взагалі давати допомогу тій Україні, адже всі хочуть свят, а невотетофсьо, поки дехто блокує дороги нашим перевізникам, добиваючи економіку, яка ледь дихає титанічними зусиллями украінських працівників, наша реальність потихеньку підповзає до них. Адже, якщо Україна не вистоїть, то наступного року вотетофсьо буде вже біля європейських порогів. І блокувати доведеться вже їхніми вантажівками дороги рабсєянським танкам.
День шістсот сорок дев’ятий
От я тепер точно знаю чому ніколи не цікавилася міжнародними відносинами й не мріяла стати дипломатом. Тому що я б на цьому етапі вже точно не могла б сидіти і вести конструктивні діалоги ні з ким. Я б вже матюкала направо і наліво всіх: парламент США, що тормозить виділення коштів, Орбана й інших прорасєйських шавок, які на кожному кроці вставляють палиці в колеса, Польщу з її тупоголовими перевізниками, які думають тільки про власні кишені й зовсім не замислюються про можливість опинення московитів на порозі вже їхніх будинків, президента Болгарії, який ветував постачання ста бтрів. Пересралася б з усіма. Один Лула Да Сільва красавчик. Запросив путлєра на саміт великої двадцятки в Бразилію, але відмовився давати гарантію, що плєшивого там не заарештують і не передадуть в Гаагу. Знатний тролінг: нехай тепер ботоксний думає, як йому пояснювати своєму плєбсу, що він нікого не боїться, але нікуди не поїде.
День шістсот п’ятдесятий
Сьогодні вкотре дякуємо нашим волонтерам. Це ті, хто став справжнім тилом для наших воїнів, починаючи ще з 2014 року. Ті, хто забезпечує всім, чим тільки можуть забезпечити, і вони, на відміну від усіх інших, не грають ані в політичні ігри, ані в передвиборчі кампанії. Їхня допомога не залежить від особистих амбіцій або привілеїв, адже найголовніше для них - допомогти. На жаль, і серед волонтерів є загиблі у цій війні. Про них теж потрібно пам’ятати, адже вони принесли своїй країні не меншу жертву, ніж військові. Просто кожен захищав свою землю як міг.
День шістсот п’ятдесят перший
Сьогодні вкотре дякую всім, хто має відношення до збройних сил України. Дякую кожному і кожній, хто боронить нашу країну від окупантів, починаючи з чотирнадцятого року. Кожен з вас - наш герой. Кожен з вас - наша надія. Ви тримаєте не лише нашу оборону, але й життя, мріі, сподівання, майбутнє кожного українця у своїх руках. Дякую, що взяли на себе цю відповідальність. Дякую, що ви є. Схиляю голову перед тими, кого з нами вже немає. Зі святом, рідненькі! Щиро бажаю, щоб наступного року ми вітали вас під мирним небом.
