Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот п‘ятдесят другий
Запуск чергової партії шахедів вже відбувся, тож не може не радувати новина про чергову поставку з США. До кінця грудня Америка обіцяє поставити чотирнадцять комплексів «Вампір», що застосовуються для боротьби з безпілотниками. Де б наше військове керівництво не вирішило їх застосовувати, впевнена, що вони відіграватимуть важливу роль у цій війні, будь то захист тилових міст чиборотьба з безпілотниками десь на лінії зіткнення.
День шістсот п‘ятдесят третій
Ранок почався з тривоги - московити поновили свої ракетні атаки по Україні. Поки що в доволі лайтовій версії - всього двадцять ракет. Намагаються намацати огріхи в обороні, шукають шляхи обходу засобів ППО. Принаймні по Київській області наші оборонці сьогодні впоралися на відмінно. Але ж ми всі розуміємо, що на нас чекають набагато масованіші атаки.
День шістсот п‘ятдесят четвертий
Слідом за польськими і словацькими перевізниками кордон з Україною зібралися блокувати й угорці (не здивувало, якщо чесно). В США за попередніми рейтингами перемагає Трамп, який відкрито виступає в підтримку расєі й говорить про вихід Америки з НАТО. Олімпійський комітет допускає білорусів і рабсєян до змагань. Я дивлюся на цей світ і мені здається, що він з’їхав з глузду. Що вивчатимуть на уроках історії нащадки цих пришелепкуватих? Ще один Холокост на території Польщі? Розстріли тисяч неугодних на території Словенії? Участь угорців у геноциді сусідніх народів? Ісламську революцію в США? Кожна дія, кожне рішення має наслідки. Сьогодні вони допомагають зламати нас. Якщо ми не витримаємо, то всі жахи, які відбуваються на нашій території, відбуватимуться на їхній. На початку тридцятих років минулого століття світ теж намагався торгуватися з дияволом. На жаль, урок не засвоїли.
День шістсот п’ятдесят п’ятий
Завтра початок нового тижня. Дуже хочеться, щоб він приніс якісь гарні новини. Поки що все виглядає не дуже оптимістично. На сході, не зважаючи на холодну погоду, пекло - ці довбані зомбаки повзуть в атаки з усіх боків. Американський парламент продовжує буксувати. Мовляв, їм треба захистити власні кордони з Мексикою. От хотілося б мені бачити цей цирк: Мексика нападає на США. Анекдот дуже схожий на той, який розповсюджує рабсєя: про те, як Украіна збиралася на них напасти. Чи там, випадково, республіканцям тексти не в кремлі пишуть?
День шістсот п’ятдесят шостий
Доволі неочікуваний для мене крок зробили сьогодні лідери угорських громад Закарпаття. Вони звернулися до Шарля Мішеля і орбана з проханням підтримати початок переговорів про вступ України в ЄС. З їхнього боку, звичайно, в цьому кроці нічого дивного немає. Так само, як і всі ми, вони живуть в Україні та зацікавлені у її європейському майбутньому. А ось як орбан тепер буде прикривати свою діяльність, ніби-то в інтересах угорських меншин на території України, а насправді в інтересах ботоксного спонсора - це вже цікаво.
День шістсот п‘ятдесят сьомий
Кілька днів тому я писала, що, якщо суспільство не схаменеться, нащадки європейців вчитимуть зовсім не історію успішної демократії в школах. І як один з прикладів навела можливість повторення Голокосту в Польщі. Сьогодні гжегош браун, який і є організатором блокади украінських кордонів польськими перевізниками, загасив вогнегасником ханукію, встановлену в польському Сеймі. При цьому він вигукував антисемітські вислови. Браун є депутатом від прорасєйськоі партії, тож завзято відпрацьовує гроші ботоксного. Демократія не має бути анархією. Толеруючи подібну погань Європа кличе до себе газові камери.
День шістсот п‘ятдесят восьмий
Коли ти прокидаєшся о третій годині ночі від вибухів, і не таких, що десь там далеко, а таких, що спалахи у вікно і стіни здригаються, а потім довго не можеш заснути (якось не спиться після такого), то зранку ти автоматично вже злий на всіх і все (рузню маю на увазі, звичайно ж). А потім читаєш новини, що орбан вимагає 30 млрд для Угорщини, щоб не заважати підтримці України. А Австрія хоче за рахунок України Боснію в ЄС втиснути. І якось подумалось: а давайте ми з вами поміняємось. Ви собі вотетофсьо: вибухи серед ночі в сплячому місті, своїх кращих людей в окопах під обстрілами, молодих людей на вулицях без кінцівок, дітей-сиріт, матерів у чорних хустках і все те, з чим ми живемо вже дев‘ять років, а ми ні, навіть не будемо нічого для себе вирішуваи за ваш рахунок. Ми собі просто мир, свій, такий який він був до. Коли молодь на вулицях, коли батько вдома, коли дитина в садочок без сховища. Ми нічого не будемо собі вирішувати. Тому що ми знаємо який жах несе в собі війна. Війна - не поле для політичних ігор, а трагедія цілого народу. Шкода, що деякі політики ЄС цього не розуміють.
