Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот п‘ятдесят дев‘ятий
П‘ять тривог за день. Рашисти озвіріли, напевно, через нараду ЄС щодо початку переговорів про вступ України до Євросоюзу. Хоча, вони й без причини криваві упирі. До речі, зараз по країні знову рухаються шахеди, тож скоро може бути шоста тривога. А судячи з активної роботи РЕБ ворога, вночі зовсім не виключені пуски балістики. Мені взагалі «весело». В 90% випадків обстрілів це або Старкон, або Київ. І серце однаково болить за обидва міста, тому що в обох мої рідні, близькі, друзі, знайомі. Тримайтеся там мені всі! Нам ще перемогу святкувати!
День шістсот шістдесятий
Польські виробники цукру хочуть ембарго на його ввезення з України. Польські перевізники вночі поновлюють блокування українського кордону. А танки расєянські на своєму кордоні поляки не хочуть? Дрони на голови польським перевізникам, ні? Чи може пару расєянських ракет по складах польських виробників цукру, як зараз прилітає по наших аграрних підприємствах? Немає просто слів. Шкурники. Перший переляк пройшов, можна тепер і палиці в колеса країні, яка намагається вижити в кривавій війні з ворогом, який в рази сильніший, в тому числі й економічно.
День шістсот шістдесят перший
Сьогодні весь день приймала привітання з нагоди Дня народження. І кожен побажав мені поскоріше перемоги і миру. І я бажаю цього всім вам! Нехай поскоріше запанує мир у нашій країні, нехай всі наші захисники повернуться додому, нехай ми більше ніколи не знатимемо, що таке війна. Це моє найбільше бажання у мій день. Люблю вас всіх безмежно!
День шістсот шістдесят другий
Шахедна ніч сьогодні була не лише в Україні - наші також атакували безпілотниками аеродром у ростовській області расєі. Поки що не відомо скільки одиниць техніки змогли уразити наші пташки, але рабсєянським зенітникам явно здалося мало і вони вирішили допомогти ЗСУ, збивши свою ж сушку. Земля скловатою пілотам сушки, а мамкіним снайперам подяка від нас і побажання робити так і надалі.
День шістсот шістдесят третій
В ЄС замислилися над тим, щоб позбавити Угорщину права голосу для того, щоб мати змогу проголосувати за надання допомоги Украіні. Як виявилося, є потрібна стаття, а отже і потрібні механізми. Незрозуміло тільки чого всі країни ЄС майже два роки терпіли вибрики шавки-орбана. Якщо стаття буде застосована, це буде гарним сигналом для всіх путінських шавок і самого плєшивого, який вважає, що накраденими в плєбса грошима можна рулити всією Європою.
День шістсот шістдесят четвертий
Ердоган дуже переживає, що Україна не заслуговує бути в ЄС. Каже, Туреччина вже багато років чекає вступу до союзу, а іх все не пускають. Тож Україну тепер теж не потрібно пускати. Да просто гімном не потрібно бути, яке одною дупою на десяти стільцях маневрує. Спочатку показав себе блокуючи вступ Швеції до НАТО. Потім допомагав рабсєі обходити санкціі, бо Ердогану було вигідно вести бізнес з державою-терористом. Потім, заробляючи собі бали серед мусульман-фанатиків почав погрожувати США військовим конфліктом на тлі війни Ізраїлю в Газі. Лідери країн ЄС, мабуть, на це все дивляться і прям мріють мати такого члена (в прямому й переносному смислах) у своїх рядах. Щось мені підказує, що при ердогані Туреччина ще довго чекатиме на вступ до ЄС.
День шістсот шістдесят п‘ятий
В Херсоні рабсєянє нанесли удари по складах з гуманітарною допомогою, вщент знищивши сотні тон речей, яких потребують люди. І зрозуміло, що навели на ці склади якісь паскуди, які живуть в тому ж Херсоні. І на всі інші міста щодня наводить хтось, хто ходить поруч з нами тими ж вулицями. Знаю, що таких засуджують і кидають за грати мало не щодня. Шкодую тільки, що для таких немає розстрільноі статті за законами воєнного часу.
