Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот дев‘яносто четвертий
Представник угорського уряду заявив, що їм ще далеко до досягнення угоди з ЄС щодо довгострокового фінансування України. Натомість, Європарламент ухвалив резолюцію, у якій засудив ерозією демократії, верховенства права та фундаментальних прав в Угорщині і звернувся до Європейської комісії з закликом оцінити дії Угорщини і за необхідності застосувати статтю сьому договору про ЄС. Мені цікаво, якщо Угорщину позбавлять права голосу і, автоматично, права вето, як співатиме фіцо?
День шістсот дев‘яносто п‘ятий
Британія оголосила про успішні випробування лазерної зброї. Було б круто, якби вони передали Україні пару таких установок для випробувань у реальних умовах війни. (Ну не одним же ж іранцям бути такими хитромудрими.) Уявляєте, таке собі лазер шоу при шахедній атаці. Тоді б слова «May the force be with you” в кінці кожної тривоги заграли б новими фарбами. (В кого немає такої крутотєні, встановіть собі попередження про атаку англійською мовою.)
День шістсот дев‘яносто шостий
У Німеччині фермери влаштували страйк. У Польщі фермери блокували кордон. У Румунії фермери блокували кордон. І лише украінські фермери сіяли на замінованих полях. Підривалися, гинули, отримували травми і сіяли. Збирали врожай на полях, що горіли. Влаштовували перегони, хто перший, вони чи вогонь. Насипали земляні вали навколо полів, щоб врятувати хоча б частину кавунів після підриву Каховськоі ГЕС. Стояли над розбомбленими елеваторами, дивилися на залишки вмить знищеного врожаю і поверталися до роботи. Дві паралельні реальності, два різні світи.
День шістсот дев‘яносто сьомий
Чергова бавовна на рабзєі. Цього разу на воєнному заводі в Тулі. Повідомляють, що нацьому заводі виробляють Панцир-С. Не можуть не тішити останні атаки по території рашки, адже кожного разу ціль, яка вражається, є справді важливою. Навіть тупоголові денеерівці починають розуміти, що украінці не витрачають ані часу, ані засобів ураження на щось, що не має воєнного значення. Так, сьогодні провалилася спроба орків виставити удар по Донецькому ринку справою рук ЗСУ. У телеграм каналах місцеві впевнено пишуть про те, що прильот був з боку бидлостанців, а ЗСУ по цивільних не б‘ють.
День шістсот дев‘яносто восьмий
Фіцо заявив, що Украіна не є самостійною державою і повністю контролюється Америкою. Поржала. Думаю, голосніше за мене ржали тільки мої американські друзі, з тих, кому пощастило бути одруженими на українках. Хто-хто, а вони точно розуміють, що контроль над українками неможливий. І це лише «слабкі» жінки. Чоловіки у нас взагалі кіборги. А ось самому фіцо варто перевірити чи не заглибоко палець путлєра у сраку проліз.
День шістсот дев‘яносто дев‘ятий
Ранок провели у ванній під вибухи за вікном. Дочка з кішкою вже зовсім звично спали - хоч у них психіка здорова. Типу, не прилетіло, значить живемо. А комусь в Києві не пощастило так, як нам. А ще більше дісталося Харкову - три ракетні атаки за день. Серед загиблих дитина восьми років. Серед поранених також є діти. Я ось що подумала. Я не уявляю, як ця війна має закінчитися. Ні, тобто стовідсотково буде наша перемога, буде суд над рабсєянськими військовими злочинцями, будуть репарації. Але для мене ця війна не закінчиться ніколи. Я не зможу, та й не хочу, їх пробачати ані через десять, ані через сто років. Я плекатиму цю ненависть до бидлостанців, зрощуватиму її в своїх дітях і внуках. Я плюватиму їм в обличчя за кордоном, якщо доведеться з ними зустрітися, бо то біосміття, якого не має бути в цивілізованому світі взагалі. Ця війна навічно в мені. Вони знищили все, що можна було знищити з того, що пов‘язувало колись з їхньою культурою. Від музики, яку колись слухали, вивертає. Фільми з рабсєянською озвучкою миттєво йдуть за кораблем. Кажуть, у нас хочуть на 50 років заборонити сполучення з оркостаном. Я обома рукам за. І візу, таку, щоб до десятого коліна всіх родичів перевіряти, аби могли отримати дозвіл на в’їзд сюди. Повна ізоляція нелюдів від нас, щоб через п’ятдесят років на слово «здрасті» наші діти й онуки реагували смачним українським «Га?».
День семисотий
Сьогодні мене дуже здивувала, але приємно здивувала зустріч Фіцо і Шмигаля. Відверто кажучи, я взагалі нічого від неї не очікувала. Принаймні, нічого хорошого для нас. Тобто, людина, яка відкрито заявляла про те, що не підтримуватиме євроінтеграційний шлях України, не допомагатиме сама і блокуватиме допомогу від Євросоюзу, повністю змінила свою думку. Я не уявляю, яку підготовку провели до цієї зустрічі та які слова й обґрунтування знайшли, але це точно блискуче проведені переговори. На виході, Фіцо підтримуватиме шлях України до ЄС, не блокуватиме допомогу в п’ятдесят мільярдів євро від Євросоюзу, Словаччина не заборонятиме воєнному біснесу вести торгівлю з Україною, а також надасть Україні броньовану техніку для будівництва фортифікаційних споруд. Я дуже сподіваюся, що ці домовленості не будуть порушені, адже для нас це надважливо. А поки що браво українській стороні.
