Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїи думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сімсот пʼятдесятий
Отримую неабияке задоволення, коли бачу відео з бнр. Нарешті хоч хтось з рабзєян відчуває весь смак спєциальнай ваєннай апєрациі на собі. А якщо серйозно, то, якщо повстанські загони росіян зможуть забезпечити так звану сіру зону вздовж українського кордону, то це стане дуже потужною допомогою не лише для наших військових, а й для прикордонних міст і селищ. Тож, не думала, що скажу таке, але тримаємо кулачки за російські добровольчі загони.
День сімсот пʼятдесят перший
Двадцять загиблих у Одесі й понад сімдесят поранених. Терористи продовжують знищувати наші міста і цивільне населення. Тому, якщо комусь спаде на думку зрівняти, скажімо, всю бєлгородщину з землею, я куплю попкорн, сяду перед великим екраном і з задоволенням спостерігатиму за цим, ретельно пережовуючи кожне зернятко.
День сімсот пʼятдесят другий
Десята річниця проведення псевдореферендуму в Криму, з чого і почалася окупація українських територій бидлостаном. Друга річниця знищення расєянськими загарбниками Маріупольського Драмтеатру, й досі невідомо скільки людей тоді загинуло. День жалоби за загиблими від рабсєянського ракетного удару в Одесі, де зранку від отриманих поранень помер ще один рятувальник. Коли мені хтось каже, що пройде час і ми знову будемо жити з орками в мирі, хочеться просто взяти телефон і подзвонити в СБУ. Бо нічого так не хочеться як двох речей: знищення рабзєі і посадки всіх ждунів.
День сімсот пʼятдесят третій
Кая Каллас заявила, що путлєр дуже добре вміє сіяти страх, погрожуючи ядерною війною, а насправді боїться війни з НАТО. Ну, тобто, коли на нього все західне суспільство дивиться, то там нічого не зрозуміло? Він за один стіл зі своїми рабами сісти боїться. Він коли в залі виступає, то стільці за три кілометри ставлять. Він всрався і побіг в бункер, коли на мацкву пригожин пішов. Та він посрати в унітаз боїться, щоб, не дайбо, гімно не вкрали. А вони про війну з НАТО. Погано тільки, що європа поки що досі при його імені всирається. Але нічого, українці це з часом виправлять.
День сімсот пʼятдесят четвертий
Дивують люди, які на серйозі обговорюють псевдовибори плєшивого. Рабів на болотах ніхто не питає - кого назначать, той і буде царем. Всі коментарі європейців нагадують сцену з радянського фільму, там де «А царь-то нє настоящий». Але найогидніше те, що вони говоритимуть з цим ненастоящим, запрошуватимуть його дипломатів, вестимуть з ним справи і саме цим його і легітимізуватимуть. Прикриваючись тим, що, ну з кимось же ж потрібно буде вести переговори щодо миру в Україні. А по-хорошому мали б заявити, що не визнають цю владу, вислати всіх дипломатів зі своїх країн, видворити всіх представників з міжнародних організацій, дати достатньо зброї Україні й зняти всі ліміти по її використанню. І все. Ми б вже відірвалися за всі триста років.
День сімсот пʼятдесят пʼятий
Двадцяте засідання в форматі Рамштайн. Там вже стільки коаліцій постворювали: і дронова, і ІТ, і танкова і ще якихось пʼять, якщо я не помиляюся. Мені цікаво лише, скільки займає часу «розбіг» у подібних коаліцій. В смислі, коли від слів до справ, так щоб відчутно було. Тому що, хоч Остін і заявляє, що вони не дозволять Україні програти, він забуває про найдорожчий і, на жаль, найвичерпніший наш ресурс - наших людей. Ми не можемо чекати поки всі бюрократичні машини Європи запустяться, бо ми втрачаємо людей і жодне залізо надане нам в перспективі їх не замінить. Тому це залізо потрібне нам на вчора.
День сімсот пʼятдесят шостий
Якщо вірити Washington Post, Україна розпочала виробництво ракет дальністю 640 км. По-ходу скоро не лише чфрф і нпз будуть файєр-шоу спостерігати. Може й не дарма ГУР анонсувало сюрпризи тимчасово окупованому Кримському півострову?
Щоденник війни. Тиждень сто сьомий. І наш шлях не буде легким. Ні в чому. Ні на мить.
