Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїи думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сімсот пʼятдесят сьомий
Чого я навчилася з перших днів повномасштабного вторгнення, то це економити свій ресурс. Саме тому, щойно вчора прочитала про виліт рабсєянських літаків, одразу лягла спати. Це дало мені цілих чотири години повноцінного сну, як наслідок, я цілком пристойно сьогодні функціонувала. Тридцять одна ракета на Київ, дві з яких балістичні. Наші ППО перевершили саме себе - збили все. На жаль, не без постраждалих. Тринадцять поранених лише у самому Києві, є постраждалі й у передмісті. До речі, поки слухала вибухи за вікном, дуже просила Бога, щоб ну хоч одна паскуда орківська впала сьогодні. Схоже, в Таганрозі таки хтось приземлився. Нехай і не з тих, хто по нас ракети запускав, але й до них черга дійде.
День сімсот пʼятдесят восьмий
Понад шістдесят шахедів і майже девʼяносто ракет по Україні сьогодні вночі. Багато загиблих і поранених. Масовано били по енергетичній інфраструктурі, зокрема по Дніпровській ГЕС. Мало їм підірваної Каховськоі. Мабуть досі ще всі, хто тоді затонув, не поховані, а вони намагаються влаштувати ще одну техногенну катастрофу. І на фоні цього йде заклик не бити по рабзєянських енерго-нафтових обʼєктах, бо в світі ціна на нафту, бачте, зросте. Та нам настільки начхати, яка там буде ціна в світі на нафту. Навіть якщо весь світ змушений буде пересісти на ровери, ми будемо лупашити цю скелю, доки в бидлостану не буде чим заправити їхній останній танк. Бо тоді як для світу це комфорт, для нас це виживання. Ми або вони. І сьогодні, дивлячись на кадри розстрілу в підмацковному Крокус-шото-там хол, я лише жалію, що там не поклали всіх. Наразі сорок загиблих, біля ста поранених. Прес-алкаше манька захарова закликає всю світову спільноту засудити «теракт». За кількістю загиблих там навіть немає одного будинку в стертому з лиця землі Маріуполі. Тому, як представник світової спільноти, аплодую стоячи черговому бумерангу. Закликаю виконавців поскоріше повторити скоєне.
День сімсот пʼятдесят девʼятий
Терористи, які вчора з усіх прасок кричали про теракт на мацквє, вже вилетіли, щоб бомбити вночі міста України. Через пару годин почнеться тривога, тож сьогоднішня ніч легкою не буде. Просто сподіваюся, що Севастополь сьогодні рознесли так, щоб вони надовго запамʼятали, що українська земля ніколи не буде їхньою. І нехай бумерангом їхнім сімʼям все те, що несуть зараз нам.
День сімсот шістдесятий
Чорноморський флот ерефіі продовжує отріцатєльно плавати в українських водах. В Севастополі підтверджено знищення двох великих десантних кораблів, плюс капєц який секретний пункт звʼязку. Рабзєянські пабліки ниють про загиблих військових і навіть ахфіцеров. Земля скловатою, як то кажуть, щастя, здоровля загиблим. На солоденьке - пожежа на нафтобазі в гвардійському. Їй-бо, назви у них там тошнотворні. Крим звільнимо, треба буде петиції про перейменування кліпати, щоб не нудило при погляді на карту України. Тим часом Польща виправдовується, чому не збила ракету, яка цілих тридцять девʼять секунд літала над їхньою територією. Кажуть, мовляв, в кожному окремому випадку рішення приймається індивідуально. Прям бачу це засідання за тридцять девʼять секунд: «на нас летить ракета, збивати?» «Та нє, цю поки що пропускай - завтра посла на килим викличемо, викажемо сильне занепокоєння, а поки що посилимо блокування вантажівок на українському кордоні.» А рабсєянє тим часом нові ракети готують, з написами «за крокус сіті хол». Я спочатку подумала було: зовсім кончені? На відео таджиків від українців не відрізняють? Поки не прочитала новину, що Німеччина занепокоєна, що під виглядом українських біженців в європу бойовики ІГІЛ з Таджикистану їдуть. А, думаю, дякую, що з папуасами Нової Гвінеї не плутаєте, бо ми ж такі схожі, і з таджиками теж «одне обличчя». Ладно, російське бидло тупориле, але ж європейці, здавалося б, мали якось вже навчитися розрізняти. Чи толерантність вже зовсім мозок повідшибала?
День сімсот шістдесят перший
Совбез ООН вшанував хвилиною мовчання загиблих в рабзєйському крокусі. Пропоную совбезу ООН від сьогодні проводити свої засідання стоячи, щоб вшановувати памʼять українців, що гинуть від рук московитів щохвилини. Навіть не присідайте - не помилитесь. Нас тут цілодобово вбивають. Сьогодні, наприклад, балістичними ракетами по містах гатили. Це вам не з автоматів пару десятків перестріляти. Це так, щоб навєрняка, цілими будинками знищувати. Вкотре кажу: мені в Фейсбуці не вистачає смайліка, який блює, адже лише він здатен повною мірою передати мої емоції стосовно рузні.
День сімсот шістдесят другий
Ранок зустрів чудовою новиною від ВМС, які підтвердили ураження розвідувального корабля «Іван Хурс» і великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський». До речі, останній рабсєянє вкрали в України у чотирнадцятому році, тож отримали подвійну карму. Ще дуже тішать новини від Франції (Макрон дійсно приємно дивує останнім часом). Зараз французи анонсували постачання 78 САУ Цезар та вісімдесяти тисяч снарядів. Проте є й не дуже втішні новини від французької розвідки, яка попереджає про теракти, які готуються в Україні, зокрема у місцях великого скупчення людей. Якщо ви досі спостерігаєте за тим, як розгортаються події навколо рабзєянського «крокуса», то точно бачите, яка інформаційна кампанія розгорнута, щоб звинуватити українців у цьому теракті. І паралельно йде наратив, що вони обовʼязково будуть мститися. Знаючи плєшивого, не сумніваюся, що крокус - постанова фсб, щоб потім виправдовувати терористичні дії проти цивільного населення України. Тож просто посидіть трохи вдома. Бережіть себе і свої сімʼї.
День сімсот шістдесят третій
Саме в цю хвилину пів України під загрозою ракетних ударів. Чотири тушки над Чорним морем. Щось давненько кацапські літаки не приєднувалися до кацапських кораблів на дні морському. Щиро бажаю, щоб сьогодні кобздон дочекався нових відвідувачів на свій концерт.
