Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїи думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сімсот шістдесят четвертий
От скільки разів мені казали, що, коли загадуєш бажання, потрібно бути максимально точним, а я вічно поспішаю. Ні щоб чітко написати вчора щоб рабсєянський літак впав у море разом зі своїм пілотом, а я не уточнила. От ми і маємо сьогодні орківський літак в морі, а пілот катапультувався. Виправлю помилку і побажаю тимчасово живому орку, щоб його наступний політ обовʼязково став останнім. А орківській ппо неодмінно продовжувати френдлі файєр.
День сімсот шістдесят пʼятий
Вночі орки знову гатили по всій Україні. Основними цілями знову стали енергообʼєкти - мразота намагається влаштувати блекаути всюди, де може дотягнутися. Але найбільше потерпає Харків, де майже всі енергогенеруючі обʼєкти якщо ще не знищені, то дуже пошкоджені. Рабзєянє тупо мстяться місту за те, що мешканці не зустріли їх з квітами, як ті того очікували. Добʼються лише того, що їх ненавидітимуть ще дужче.
День сімсот шістдесят шостий
Я ненавиджу перехід на літній час. Для мене це ніколи не проходить легко і я щонайменше тиждень ходжу втомлена, невиспана і зла. А сьогодні вночі ще й чекають обстріли - кацапські літаки вже на шляху до пускових. Мда, кацапню я ненавиджу навіть дужче за перехід на літній час. Так вже хочеться писати про любов, квіточки і весну, але поки що виходить про ненависть, війну і нескінченне двадцять четверте лютого.
День сімсот шістдесят сьомий
Те, що рабзєянє вже відомі на весь світ клоуни й брехуни, то зрозуміло, але все одно щоразу дивує чи то їхнє нахабство чи то тупість, породжена впевненістю, що піпл схаває все, саме так, як хаває їхнє бидло. Попри заяви ІГІЛ, попри заяви всіх розвідок, які тільки можна уявити, кремляді таки вирішили звинувачувати українців у теракті в крокусі. Особливо мені сподобалося посилання на Міжнародну конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом і Міжнародну конвенцію про фінансування тероризму. І це тоді, коли прикордонні з болотляндією області розносяться вщент кабами. Коли по всій Україні бʼють ракетами й безпілотниками. Сьогодні друга річниця звільнення Бучі, у якій за місяць окупації рабзєянські терористи здійснили понад девʼять тисяч воєнних злочинів та вбили понад тисячу чотириста мирних мешканців, зокрема й тридцять сім дітей. Зараз ці потвори вимагають арешту Малюка, забувши, мабуть, що МКС вимагає арешту ботоксного, звинувачуючи його у викраденні українських дітей, що, до речі, на відміну від «злочинів» Малюка, є вже доведеним фактом. Країна-непотріб, якої не повинно бути на карті світу. Й рано чи пізно ми цього дочекаємось.
День сімсот шістдесят восьмий
Неймовірно важкий день для мене особисто. Одна радість - два палаючих заводи на кацапстані. Побільше б таких новин.
День сімсот шістдесят девʼятий
Друга річниця звільнення Київщини від окупантів. На річницю ще мінус два заводи. Дякуємо ГУР за чудову роботу.
День сімсот сімдесятий
Речник генсека ООН вирішив, що завод з виробництва БПЛА є абсолютно цивільною інфраструктурою рабзєі. В принципі, якась логіка проглядається - на рабзєі, той що за мкадом, незабаром з інфраструктури одні воєнні заводи й залишаться. Для всього іншого дєнєх нєт но ви дєржитєсь. Мабуть, чисто з альтруїстичних причин Стефан Дюжжарік вирішив закликати Україну припинити удари по «цивільній інфраструктурі» оркостану. Переживає, що болотяні скотяться у льодовиковий період. Незрозуміло лише чому альтруїзм у Дюжжаріка однобічний і чому він не закликає московитів не руйнувати цивільну інфраструктуру України. Можливо, просто знає, що ми, на відміну від московитського плєбса, здатні цю інфраструктуру відбудувати. Втім, все одно виглядає якось не дуже гарно, погодьтеся. Але ми, безперечно, висловлюємо своє глибоке занепокоєння щодо ситуації навколо московитських заводів і обіцяємо, що в майбутньому будемо бити ще точніше, не обіцяємо, щоправда, що Дюжжаріку це сподобається.
