Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День вісімсот шістдесят другий
Ранок почався не з кави, а з тривоги і, майже одразу за нею, вибухів. Кажуть, що з тих пір, як петріоти заступили на чергування в Києві, жоден кинджал не досяг тут своєї цілі. Це, насправді, чудово. Шкода, що інші ракети, а також шахеди час від часу таки прориваються крізь нашу оборону. А ще шкода, що ми не можемо забезпечити однаково хороший захист всіх міст і селищ України. А так хочеться якогось справжнього залізного купола і знати, що ні до кого нічого не прилетить.
День вісімсот шістдесят третій
1110 узкіх стали харошими за минулу добу. Але з моєю педантичністю мені одного не хватає - яке б гарне число могло бути. Хоча нічна масштабна дронова атака по болотляндіі сгладжує відсутність цього одного жмура. Та й може хтось з трьохсотих скопититься. Якась я зла стала, аж самій страшно. Стану знову добра, як плєшивого і всіх єжи з ним за ґратами побачу.
День вісімсот шістдесят четвертий
Давно вже миротворців не було, цілу добу. Тож знову дратуті, на цей раз Болгарія. Я так собі уявляла, чомусь, що миротворцями можуть бути ті, хто реально може той мир забезпечити, виступити гарантом на переговорах. На кшталт Туреччини, наприклад, у зерновій угоді, адже, як би там рабзєянє не пнулися, але саме вона є реальним лідером на Чорному морі й має достатньо сил, ну наприклад, щоб не пропустити московитські корита через Босфор. А теперішні страуси миру мені більше анекдот нагадують: сіли якось болгарин, словак і угорець на одному полі з рабзєянином договори підписувати. А українець не прийшов, бо українець з московитами на одному полі й нужду справляти не сяде.
День вісімсот шістдесят пʼятий
Мінус чергова сушка ворога - давненько вже не було таких новин. І плюс три прильоти по аеродрому тимчасово окупованого Мелітополя. Сподіваюся, що там теж не пусто було. Чекатимемо на якісь хороші новини.
День вісімсот шістдесят шостий
Сьогодні сколихнуло. Всіх і кожного, чого, мабуть, вже давно не було. За два з половиною роки повномасштабної війни ми вже звикли до повітряних атак. Звично працюється під звуки вибухів. Звичайно, нервово озираєшся на вікна, які здригаються біля тебе, але продовжуєш працювати, бо до надійного укриття далеко, а у підвал - то від прямого потрапляння воно не спасе. Звично перечитуєш новини про прильоти, про загиблих. Обурюєшся, ненавидиш, але все це вже звично. А сьогодні сколихнуло. Сьогодні для мене був найважчий день з усіх цих клятих вісімсот шістдесяти шести. Бо це були Охматдит і пологовий. Бо намагалися поцілити у найслабших, найнезахищеніших. Бо влучили туди, де зовсім маленькі щодня ведуть боротьбу з болем і смертю. Де матусі вимолюють у Бога ще хоч трохи часу зі своїми дітьми. Вони влучили туди, де важкохворі діти могли мати надію на подальше життя, де працювали кращі з кращих, де були вкладені мільйони для того, щоб спасати дитячі життя. Іноді, коли обстріли стають зовсім нестерпними, я уявляю, як Бог просто закриває нас своїми долонями. Мабуть, він таки сьогодні закрив своїми долонями лікарню, адже при тому, що на момент удару там знаходилося понад тисяча людей, жертв не так багато. Хоча від того легше не стає. Я не знаю яка мета ураження таких цілей. Залякати? Змусити до перемовин? Я лише знаю, що особисто для мене це лише чергове підтвердження того, що я ніколи нікого з них не пробачу.
День вісімсот шістдесят сьомий
Небендзя заявив, що в атаці на Охматдит винен ніхто інший, як Норвегія. Мовляв, вона передала Україні ППО Насамс і саме з нього ракета потрапила у лікарню. І плювати на всі відео і докази того, що в Охматдит прилетіла саме московитські ракета. Думали, ось воно дно, але знизу знову постукали. Тим часом передаю подяку від тих, хто організував збір на потребу Охматдиту, про що я вчора писала пост. Дякуючи вашій підтримці студенти зібрали 400 тисяч гривень. Наразі всі кошти вже перераховані на рахунок лікарні. Дякую, що підтримали!
День вісімсот шістдесят восьмий
За словами Блінкена, передача Ф-16 з Данії та Нідерландів вже відбувається. Стверджується, що вже цього літа ці літаки літатимуть в нашому небі. Що ж, літа вже лишилося не так багато. Хочу вже побачити перші результати роботи наших пілотів на цих літаках.
