Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День вісімсот шістдесят девʼятий
Виявляється, удар по дитячій онколікарні здатен сколихнути не лише українців, але навіть і рабзєян, ба більше, рабзєянських льотчиків і навіть саме тієї дивізії, яка здійснювала цей обстріл. За даними інформаційного спротиву, один з льотчиків 22-гоі важкої бомбардувальної дивізіі передав українській розвідці фото своїх командирів, а також секретні службові документи. Свій вчинок він пояснив тим, що він, а також декілька його колег не розуміють чому їх змушують бомбардувати цивільні обʼєкти України. Хм, невже ж там хтось колись чув про звичаї та правила ведення війни? Невже якась ще совість залишалася? Але, як завжди, дуже підтримуємо такі дії, чекаємо, що заслужена кара знайде кожного з тридцяти чоловік командного складу цієї дивізії, і сподіваємося, що тому, хто це передав, нічого за це не буде. Якби хтось і міг колись на рабзєє скоїти воєнний переворот, то хіба що люди, у яких ще якась, ну не знаю, честь чи її відголоски ще лишилися (шкода, що таких катастрофічно мало).
День вісімсот сімдесятий
Манька захарова видала чергову порцію мацковського брєду про те, що ми збираємось підірвати дамби Київської ГЕС та Канівського водосховища. Удар по Охматдиту, яким вони намагалися викликати страх і підтримку миру за будь-яку ціну, мав зворотній ефект - лише підсилив ненависть до московитів і бажання битися до самого розпаду недодержави. Тепер вони вирішили полякати чимось іншим. Звикли спілкуватися зі своїм вічно бухим недалеким бидлом, який вірить у теорії змови, і думають, що з українцями те саме прокатить. А все тому, що досі вірять, що ми один народ. Сказочні ідіоти.
День вісімсот сімдесят перший
Буданов каже, що нашій розвідці відомо про спроби ліквідувати ботоксного. От як гітлєра закосплеіли, то фігня якась вийшла. Застарий, облізлий, тупуватий, схиблений на неіснуючій історії. Коротше, гімно, а не гітлер. А як закосплеіти замахи на нього, так один в один, рукожопі.
День вісімсот сімдесят другий
Однією з причин затримки постачання F-16 називають мовний барʼєр. А ми ж просили, ми ж казали: вчіть англійську, вона потрібна. Але ж кому вона там потрібна була, а тепер маємо те що маємо. Зато ворогів своїх мову знаємо і активно юзаємо.
День вісімсот сімдесят третій
Після оголошення Джей Ді Венса кандидатом на посаду віцепрезидента від Трампа, наші перспективи на підтримку Сполучених Штатів у разі перемоги останнього стають ще меншими. Заядлий противник підтримки України, який ще минулого року пропонував віддати бидлостану всі окуповані території, безсумнівно пляше під дудку плєшивого і зрозуміло, що, попри всю свою браваду, трамп також підіграватиме путлєру. Мда, схоже Америка може втратити свої позиції лідера демократичного світу. І все завдяки самозакоханому нарцису, що рветься до влади.
День вісімсот сімдесят четвертий
Ще пережити завтра і пекельна температура трохи понизиться. 28-30 градусів, звичайно, теж приємним бризом не назвеш, але ж і не 35. Але найчастіше у це пекло я думала про наших хлопців і дівчат, які в таку спеку ще й у повному екіпіруванні мають вступати в бій. На відміну від багатьох, хто зараз розводить зрадоньку стосовно вимкнень електроенергії, спеку через неможливість вмикати кондиціонери, важкі умови будь-там-чого, у мене є один винний: у всьому цьому провина рабсєян. У тому, що наші хлопці й дівчата сидять в окопах, у тому, що в 21 сторіччі ми вимушені по 12-18 годин на добу бути без світла, у тому, що сімʼї не можуть їздити відпочивати за кордон, бо чоловіків не випускають, у тому, що щодня хтось тоне в Тисі. У всьому цьому винні рабзєянє. Не забувайте про це і не перекладайте бодай найменшу частину їхньої провини на українців.
День вісімсот сімдесят пʼятий
Ще девʼяносто пʼять чоловік повернули сьогодні з московитського полону. Чудові новини для їхніх сімей. А ще сьогодні рівно десять років як орки збили Боїнг рейсу МН-17. І лише сьогодні почали звучати думки, що тоді Захід мав діяти рішучіше і дати плєшивому зрозуміти, що будь-який акт агресії проти Європейських країн буде суворо покараний. Хто зна, можливо, якби тоді було прийнято жорсткі міри, сьогодні в Україні не було б війни. Але ми вже ніколи про це не дізнаємось. Якби я писала книжку про Європу 2014-2024 років, я б назвала її «Та, що біжить по граблях».
