Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День девʼятсот тридцять другий
Чекали на заяву Червоного Хреста з приводу атаки росіянами гуманітарних вантажівок? Тримайте: речник цієї абсолютно неадекватної організації не знає, хто винен у цій атаці. Йому не важливо назвати винних. За два з половиною роки війни не важливо назвати винних. Приїжджати з перевірками, як ми утримуємо тут полонених свинособак - важливо. З лінійками заміряти чи ліжка такі, чи місця їм достатньо, чи кормлять їх вдосталь- важливо. А визнати, хто вбив водіїв-українців під час перевезення гуманітарного вантажу - не важливо. Не важливо перевіряти як утримуються українські військовополонені. Не важливо забезпечувати належне харчування і відсутність тортур українським військовополоненим. Цирк уродів. Слава Богу, сьогодні повернули ще сорок девʼять наших хлопців і дівчат з полону. Чекаємо на нові фото, якими вони з того полону повернулися. Бо нам важливо знати і пам’ятати.
День девʼятсот тридцять третій
Ще сто три військовополонених повернулися додому. Невідомо чим закінчиться курська операція, але вона вже дала дуже багато - цінний обмінний фонд, завдяки якому з полону повертаються наші захисники. Дехто з них перебував в полоні понад два роки. Вітаємо на рідній землі.
День девʼятсот тридцять четвертий
В Америці, здається, нова національна забава - сезон охоти на Трампа. Шось стріляють-стріляють і ніяк не пристрелять. Чи то стрілки недолугі, чи то трамп до Кеннеді не дотягує. Але виглядає, чесно кажучи, навіть не смішно, а жалюгідно. Двічи розігрувати ту саму карту - такий собі піар хід.
День девʼятсот тридцять пʼятий
Московити знову розганяють фейк, ніби ми (звісно ж, за участі американців, куди ж ми без них) збираємось вдарити по дитячій лікарні або дитячому садочку, щоб звинуватити у всьому ні в чому не повинних рабзєян і дотиснути дозвіл на далекобійні удари по ерефіі. Було б смішно, якби не той факт, що подібні фейки часто застосовуються бидлостаном для того, щоб спробувати зняти з себе відповідальність за воєнні злочини, що вони їх коять.
День девʼятсот тридцять шостий
Коли трапляються чергові звірства орків, які нормальній людині просто на голову не налазять, я припиняю мислити раціонально і зриваюся на емоції. Тому весь вечір думаю, чому Ізраїль може підірвати майже три тисячі представників Хезболли через пейджери і телефони, а ми не можемо залити Московію бетоном. Всю, від краю до краю. Почали б з курщини - заслужили. Все більше розумію, що для мене ця війна не закінчиться ніколи. Я їх ненавидітиму завжди. Кожного.
День девʼятсот тридцять сьомий
Близько ста дронів було використано у атаці на на 107 арсенал грау московіі у торопці. Але ж який ефектний салют вийшов. Близько тридцяти тисяч тон боєприпасів жахнули так, що аж, подейкують, геть землетрус почався. На нашому рахунку 122-міліметрові снаряди для градів, 82-міліметрові міни, ракети для іскандерів, точки-у, с-300/400, а також північнокорейські kn23. Знищувати це все на складах - це найнадійніший спосіб запобігти жертвам з нашого боку. Нехай такої бавовни побільшає.
День девʼятсот тридцять восьмий
Після ударів по родильних домах, дитячих лікарнях, закладах освіти тощо, московити вирішили розширити список своїх заслуг і вдарили по геріатричному пансіонату у Сумах. В пансіонаті проживало понад двісті маломобільних літніх людей. Є загиблий і поранені, деякі з яких знаходяться у важкому стані. Літні люди вимушені лежати просто неба і чекати на те, щоб вирішили проблему з їхнім розміщенням. От мені просто цікаво. Ті, хто безпосередньо це зробив, вони які емоції відчувають? Ну, ми коли по складах там попадаємо, по нпз, по живій силі, то ми радіємо, бо це для нас має величезний сенс. А тут які емоції, який сенс?
