Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День девʼятсот сорок шостий
Другий день поспіль по моєму рідному місту летять кинджали. Тут без шансів, що їх зібʼють. Просто щоразу сподіваєшся, що буде без жертв. Щоб сховатися, у людей іноді є пʼять хвилин. Іноді немає. А експерти в США розмірковують, що далекобійні удари по московіі не можна дозволяти, бо вони можуть призвести до ударів по США і Європі. Та й взагалі вони ніяк не вплинуть на перебіг війни. Цікаво, а якби ми мали можливість підірвати склади з кинджалами, то на скільки б легше стало нашим аеродромам та іншим військовим обʼєктам? А скільки жертв можна було б уникнути, якби ми підірвали велику кількість їхніх складів? Чи кількість жертв серед мирного населення не впливає на перебіг війни, а отже є несуттєвою?
День девʼятсот сорок сьомий
Весь день руки до новин не доходили, тож лише щойно дізналася про чергову трагедію у Сумах. Знову медичний заклад, знову повторні удари під час роботи рятувальників. На цю хвилину десять загиблих, багато поранених. Вчора на московщині карма наздогнала полковника расєйськоі недоарміі, колись вона наздожене і тих, хто був причетний до сьогоднішнього удару.
День девʼятсот сорок восьмий
Сьогодні хочеться чогось дуже позитивного. Але маємо, що маємо: дванадцять кабів по Запоріжжі. Шістнадцять поранених, адже поцілили по багатоквартирному будинку і приватному сектору. А ще сьогодні наступила справжня осінь - поступово починаємо крокувати в холода. Попереду ще одна зима з неочікуваним сюжетом.
День девʼятсот сорок девʼятий
Хто вночі спав десь чотири години, той я. Решту часу слухала, як наші янголи виборюють для нас спокій у нашому небі. Сил встати і кудись іти не було, тому лежала і, як завжди, вірила в ППО. Цей вересень був першим місяцем, коли шахедні атаки відбувалися щодня. Завтра вже жовтень, подивимось, що він нам принесе.
День девʼятсот пʼятдесятий
Чергові трагедії у Херсоні та Запоріжжі. Ворог знову бʼє по ринках і житлових будівлях. Знову гинуть цивільні люди, у яких немає шансів проти ворожих ракет. На лінії боєзіткнення також чергова дикість від московитів - вилупки розстріляли шістнадцять українських військовополонених. Впевнена, що кожного шакала, який мав до цього відношення, знайде справедлива кара, але наших хлопців це не поверне. На міжнародній арені також новий поворот - іран таки завдав масованого удару по Ізраїлю. В той час, як весь захід, впевнена, сидить і думає, як на цьому замʼяти конфлікт, мені хочеться, щоб Ізраїль розказав іран тупо в нуль, щоб цим потворам було не до постачань шахедів і ракет московитам.
День девʼятсот пʼятдесят перший
ЗСУ залишили Вугледар. Ще одне місто опинилося під контролем росіянськоі орди. Хоча підозрюю, що там вже мало що лишилося від міста. Коли ми повернемо контроль, скоріше всього, там взагалі нічого не буде.
День девʼятсот пʼятдесят другий
Вночі аеродром борисоглєбск знову збивав українські дрони собою. До речі, назву теж скомуниздили з нашої історії. Чому не аеродром іваногрозний чи там пьотропєрвий? Нє, знову київських князів приплели. Тому й намагаються всім доказати, що ми аднастрана, бо з історією зовсім в них все поганенько без України. Вищезгадані два тирани - то ще норм для них, якщо що. Без Київської Русі доведеться про батия, тохтамиша та інших істинних разіян згадувати. Ну, то шось мене в історію понесло. Зберігалися на тому борісоглєбську (да простять мене невинно убієнні) каби, якими московити закидали наші прикордонні території, а також була стоянка сушок. Детонувало, кажуть, гарно, тож маємо надію, що там також є убієнні, а також знищено і пошкоджено багато орківського залізяччя. Чекаємо на супутникові знімки і на нові привітики від ГУР, СБУ, ЗСУ та інших причетних.
