Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча двісті пʼятий
Мільйонного, святкового харошего узкого подарували Сили Оборони московитам на день отсосіі. Ми, українці, народ щедрий, на подарунках не економимо.
День одна тисяча двісті шостий
Френдлі файер під Соледаром допоміг нам зі знищенням чергової сушки московитів. Як завжди, одобряємо і підтримуємо.
День одна тисяча двісті сьомий
На четвертому році війни я наївно вважала, що ми хоч і потихеньку, але відповзаємо з під впливу так званої московитськоі культури. Але від однієї продавчині сьогодні почула цікаві роздуми, що «вот кажуть росія-росія, але ж які співаки там були, от стас міхайлов, наприклад; а зараз і слухати немає кого». При тому, що в одному вусі у мене був навушник мого плейєру, в якому 90% музики українських виконавців (не думайте, 10% - то англійською). А потім зайшла в телеграм канали, де всі дружно обсирали концерт Сердючки в Києві, бо він співає свої старі хіти московитською. І да, ми програємо культурну війну, знов. Тьотінька, що торгує овочами на вулиці, не буде слухати ту музику, яку слухаю я. Їй треба крінж, типу стаса міхайлова. І проблема в тому, що їй ніхто нічого не пропонує натомість (вовчиця не рахується - там типаж зовнішності не той). Ми можемо скільки завгодно поливати брудом Сердючку або інших артистів (принаймні українських), але якщо не зʼявиться найближчим часом українського контенту на будь-який смак (ага, і крінж для пергідрольних дамочок також), то через пару років після війни до нас знову повернуться стаси міхайлови, московитські мультфільми і серіали. І знову повернемося до «защіти прав московомовних».
День одна тисяча двісті восьмий
ГУР знову порадувало черговою операцією, на цей раз у Кенігсберзі. Внаслідок диверсії без електропостачання залишились військові бази та підприємство ВПК. Збитки оцінюються у пʼять мільйонів доларів. Ну і, щоб не розслаблялися, дісталося Татарстану, де прилетіло по заводу з виробництва БПлА. Ізраїль добре допомагає з іраном. Якби ще хтось по північній кореі чимось вгатив, було б взагалі ідеально.
День одна тисяча двісті девʼятий
Нова причина війни від Трампа. Плєшивий обідєлся. Образився ніби на те, що його з великої вісімки викинули. Вперше бачу, щоб наслідок виставляли причиною, але з логікою там все дуже погано. Проте, сама картинка ображеного плєшивого мені подобається. Такого жалюгідного, ображеного життям, сповненого комплексів і бажанням помститися всьому світові за те, що завжди ставилися до нього, як до шмату лайна, вовочки з підворіття.
День одна тисяча двісті десятий
Одна з найстрашніших ночей для Києва. І я її проспала. У людського організму є лімітований ресурс і саме сьогодні вночі я досягла свого ліміту. І крізь сон я чудово чула вибухи, відчувала, як здригаються вікна від вибухових хвиль, і просто не могла розплющити очі. Та й для чого? Дитина спить в ванній. Я на підлозі, подалі від вікна. На вікна встановлена бронеплівка. Значить я зробила все, щоб убезпечитись від осколків. А при прямому попаданні, як ми вчергове побачили сьогодні, ніщо не спасе. Хіба що йти до метро, але для цього потрібен ресурс. Зранку, відкриваючи новини, вже розуміла, що на мене чекає щось жахливе, адже те, що відбувалося за вікном, не лишало шансів на те, що минеться без жертв. Пʼятнадцять загиблих, сто тридцять один поранений. Така ціна сьогоднішньої ночі. Співчуття всім, хто втратив рідних, швидкого одужання всім постраждалим. Я лише щоразу собі нагадую, що найтемніша ніч перед світанком. Лише це і допомагає триматися.
День одна тисяча двісті одинадцятий
День жалоби сьогодні у Києві. Кількість жертв, на жаль, збільшилася до двадцяти семи чоловік. Московити заявили, що всіх цілей досягнуто. При чому вони навіть не брешуть, адже для них цілями є українці. Слід завжди про це памʼятати.
