Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча двісті сімдесят пʼятий
Сьогодні зʼявляється новина про виведення у серійне виробництво української ракети Фламінго з зарядом понад тисячу килограм і дальністю ураження три тисячі кілометрів. Сьогодні ж Трамп пише пост, де критикує Байдена за заборону ударів вглиб московіі, стверджуючи, що лише захищаючись війну не виграти. Як то кажуть, всі співпадіння випадкові. Але щось підказує, що до відома наших американських друзів довели, що заборона стосувалася лише американської зброї і тепер ми готові лупашити по болотах, подобається це їм чи ні. Звісно ж, скориставшись можливістю примазатись до значних подій, Трамп зробив вигляд, що саме він ці удари і дозволив. Через пару місяців буде казати, що дав нам джавеліни і дозволив бити по московіі. Але ж нам не суть, аби болота палали і бажано так, щоб ми тут могли зефірки смажити. Коротше, в одному з Трампом погоджуюсь: цікаві часи попереду.
День одна тисяча двісті сімдесят шостий
Дуже люблю романтичні історії. Це так мило, оголосити про важливу заяву, а натомість принести фото коханого і на весь світ заявити, що він на ньому дуже красивий. Привселюдно пообіцяти запросити милого не куди небудь, а на цілий Чемпіонат Світу з футболу. Після такого московія має змінити свою політику щодо гей-спільноти і одностатевих шлюбів. А плєшивий зобовʼязаний нарешті одружитися. Це була би перша пара в світі, одночасно номінована на Нобелівську і Шнобелівську премії. Як союз, в якому один розпочинає всі війни, а інший робить вигляд, що їх закінчує.
День одна тисяча двісті сімдесят сьомий
Сьогодні, нарешті, загасили вогонь, що три доби вирував у Мукачеві на території американського заводу. Війна вона така. В когось немає дому, в когось немає вже міста, в когось немає рідних і друзів, в когось немає коханих і дітей. А хтось ось так зранку встав, а в нього вже немає місця роботи. Кожен постріл, кожен залп, кожна атака ракетна чи шахедна - це трагедія. Колись менша за масштабами, колись більша, але в будь якому разі болюча для кожного з нас. Проте над нашою країною досі майорить жовто-блакитний прапор, а не ненависний аквафреш, а значить це все не дарма. Бо немає більшої трагедії для цілої нації, ніж втратити власну державу. З Днем прапора, Україно! З прийдешнім Днем незалежності!
День одна тисяча двісті сімдесят восьмий
Чудова новина на День Незалежності - з полону знову повернули наших хлопців. Не повідомляють наразі скільки чоловік вдалося визволити (хотілося б побільше), але повернення кожного - це справжня радість. Ну і без салютів ми сьогодні теж не лишилися. Запускали, щоправда, в усть-лузі, але ж як приємно його там бачити.
День одна тисяча двісті сімдесят девʼятий
Московія має намір денонсувати Європейську конвенцію проти катувань та інших жорстких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Це мене якраз не дивує. Дивує, що московія взагалі має уявлення про її існування. Питаннячко: а світову спільноту нічого не муляє, коли вони до московитів як до рівноправних членів ООН ставляться?
День одна тисяча двісті вісімдесятий
Попри те, що війні не видно ні кінця ні краю, гарантії безпеки Україні продовжують активно обговорюватися. США висловили готовність надавати розвідувальну підтримку, а також взяти участь у створенні протиповітряного щита. От тільки незрозуміло поки що хто ж, зрештою, погодиться розгортати в Україні миротворчий контингент, адже обіцянок лунає багато, але потім всі забирають свої слова назад. Як на мене, то краще, ніж українські військові, ніхто не захистить Україну. Нам би повноцінну підтримку сил оборони всім, чим тільки можна, а професійних високо вмотивованих військових у нас у самих вистачає.
День одна тисяча двісті вісімдесят перший
Європейські країни розглядають відновлення боліт, як засіб захисту від московіі. На таку думку їх наштовхнув досвід України, адже на початку повномасштабного вторгнення було прийнято рішення затопити заплаву річки Ірпінь, що й зірвало наступ московитів на Київ. Уряди Польщі і Фінляндії, які доволі серйозно поставилися до такої можливості, говорять про те, що відновлення боліт зможе не лише слугувати військовим цілям, але й покращувати кліматичні умови, адже при тому, що болота займають лише три відсотки земної поверхні, вони утримують третину світового вуглецю. При цьому вчені застерігають, що це не дуже ефективний спосіб зміцнення традиційної оборони, а ось екосистема може постраждати. З огляду на це, дивуюся, чому не розглядають альтернативний варіант - відновити болота московіі. Я пропоную повернутися до досвіду України часів Юрія Долгорукого, відновити болота протяжністю в десять тисяч кілометрів, всмоктати в ті болота весь світовий вуглець, і навіть трохи з космосу, і насолоджуватися безпечними природними ландшафтами болотляндіі.
