Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча двісті вісімдесят девʼятий
Закінчилася чергова зустріч коаліції охочих. Двадцять шість країн підтвердили, що готові здійснювати конкретні дії по забезпеченню миру в Україні. Головне, щоб той мир настав до того, як ці світові лідери підуть і будуть обрані нові, бо, як показує статистика, останніми роками, що не країна, то якийсь треш обирається. Прийдуть нові, скажуть, що вони нікому нічого не обіцяли, і знову черговий меморандум в туалеті покладемо. Тож всі ці бла-бла-бла це, звичайно, прекрасно, але справжніми гарантами безпеки України лишаються Сили Оборони і потужний вітчизняний ВПК.
День одна тисяча двісті девʼяностий
Психологи стверджують, що всі проблеми йдуть з дитинства. Один вже двадцять з лишнім років починає війни по всьому світу. Другий перейменував Міноборони в Міністерство Війни. А все чому? Бо народилися після Другої Світової: гралися у війнушки і уявляли себе воїнами-героями. Але геройствувати, сидячи в мʼяких кріслах, легше, ніж на передовій, правда ж? На один би день їх туди, в самісіньке пекло.
День одна тисяча двісті девʼяносто перший
Офіційно оголошено про початок постачання Україні ракет великої дальності. Щоправда нескоро (сьогодні, до речі, День боротьби з прокрастинацією - могли б вже щось і підкинути). Ну і цікаво, а обмеження на використання знімуть чи так і будемо тішитись в межах тимчасово окупованих територій?
День одна тисяча двісті девʼяносто другий
Майже безсонна ніч з щахедами і ракетами, що літали над головою. У Києві загинула молода мати з двомісячним сином. Московити собою пишаються. Мені не хочеться ударів по звичайних мешканцях московіі - ресурс біосміття в них невичерпний. Мені хочеться таких ударів, щоб кожен з них був черговим цвяхом в домовину, в якій московія буде похована, спочатку економічно, потім у військовому плані, а зрештою і як держава.
День одна тисяча двісті девʼяносто третій
Прийшла осінь - одичалі з новою силою бʼють по енергообʼєктах України. Сьогодні знову пів ночі була тривога, але летіло не по нас, а по Трипільській ТЕЦ. То лежиш і не знаєш чи зранку встанеш, то не знаєш чи, якщо встанеш, буде електрика і вода. Іноді складається враження, що по-іншому ми ніколи й не жили. Часи до вже майже забулися.
День одна тисяча двісті девʼяносто четвертий
Черговий воєнний злочин московитів, на цей раз в Яровій. Двадцять троє загиблих, девʼятнадцять поранених. Всі - пенсіонери, які зібралися в одному місці, щоб отримати пенсію. Виправдань в одичалих бути не може, адже при сьогоднішньому розвитку розвідувальних технологій переплутати зібрання цивільних і військових просто не можливо. Ну хіба що у них в розвідці сидять абсолютні ідіоти, що, на жаль, навряд.
День одна тисяча двісті девʼяносто пʼятий
Сплю собі вночі, нікого не трогаю. Тут дочка будить: фсьо, каже, третя світова почалася. Московитські дрони Польщу атакують, зараз як застосують пʼяту статтю - апокаліпсис буде. Питаю: Китай літаки підняв? Нє, каже. Ну то лягай спать. Бо якщо хтось і почне третю світову, то це Китай - єдина країна на нашому шарику, в якої залишилися яйця. Всі інші будуть глибокостурбовано проводити консультації і вимагати жорстких розслідувань. От коли в небо злетять китайські літаки, тоді буде боляче. Просинатися.
